Захист населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням зброї

У підсумкових документах 11-ої Всесвітньої конференції з цивільного захисту, що відбулася 26–28 жовтня 1998 року в Пекіні (Китай), відмічається, що ідея «цивільного захисту» притаманна прагненням людства, проте її концепція відносно молода. Реальний розвиток цієї ідеї розпочався після Другої світової війни

Служби цивільного захисту були створені практично в усіх країнах світу. У кожній країні такі служби є частиною державної системи і мають різні назви, зокрема: цивільний захист, цивільна оборона, надання допомоги у разі лиха тощо.

В Україні з прийняттям та введенням у дію Кодексу цивільного захисту України така служба має назву «цивільний захист», що є частиною державної системи (функцією держави, обов’язком держави) щодо захисту її населення і територій від небезпек природного, техногенного та воєнного характеру.

 

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЛУЖБ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

На зазначені служби було покладено відповідальність за коло завдань гуманітарного характеру, зокрема:

• надання допомоги цивільному населенню у разі воєнних конфліктів (захист цивільного населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням зброї);
• надання допомоги населенню у разі виникнення природних небезпечних явищ, техногенних і екологічних аварій, катастроф та інших небезпечних подій;
• запобігання надзвичайним ситуаціям і готовність до дій з їх ліквідації;
• захист цивільного населення, його власності, навколишнього середовища від надзвичайних ситуацій;
• гуманітарна (матеріальна) допомога постраждалим від наслідків небезпечних подій та надзвичайних ситуацій;
• пошук, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів;
• виконання інших завдань гуманітарного характеру.

В Україні цивільний захист є функцією держави, реалізація якої покладається на органи державної влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також на керівні органи підприємств, установ і організацій.

Реалізація заходів державної політики у сфері цивільного захисту є одним із пріоритетних напрямів роботи органів виконавчої влади усіх рівнів

 

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Одне із основних завдань цивільного захисту – захист цивільного населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням зброї.

Уперше заходи захисту населення від небезпек воєнного характеру, а також заходи щодо створення умов, необхідних для його виживання під час війни, були розроблені експертами країн, що постраждали у Другій світовій війні, відразу після її закінчення.

Заходи захисту цивільного населення були відпрацьовані за результатами вивчення небезпек для населення, що були характерними під час Другої світової війни.

Такі заходи викладені у Женевській конвенції від 12 серпня 1949 року «Про захист цивільного населення під час війни» (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 липня 1954 року) та додатковому Протоколі І до зазначеної Конвенції від 4 червня 1977 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (підписано Україною 12 грудня 1977 року. Ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР № 7960-XI від 18 серпня 1989 року. Набуло чинності для України 25 липня 1990 року).

 

У Протоколі І до Женевської конвенції таких заходів визначено 14:

1. Оповіщення.
2. Евакуація.
3. Надання сховищ та їх улаштування.
4. Ужиття заходів для світломаскування.
5. Рятувальні роботи.
6. Медичне обслуговування, зокрема перша допомога, а також релігійна допомога.
7. Боротьба з пожежами.
8. Виявлення та позначення небезпечних районів.
9. Знезараження та інші подібні методи захисту.
10. Термінове надання притулку і постачання.
11. Термінова допомога у відновленні й підтриманні порядку в районах лиха.
12. Термінове відновлення роботи необхідних комунальних служб.
13. Термінове поховання трупів.

Допомога у збереженні об’єктів, украй необхідних для виживання (відповідно до статті 14 Женевської конвенції – це запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди, що забезпечують питною водою, запаси останньої, а також іригаційні споруди).

Захист населення від небезпек воєнного характеру складається з виконання всіх зазначених вище гуманітарних завдань, спрямованих на те, щоб захистити цивільне населення від небезпек та допомогти йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лиха, а також створити умови, необхідні для його виживання.

 

ЗАХОДИ ЗАХИСТУ

За результатами аналізу заходів, що визначені Протоколом І до Женевської конвенції, та досвіду проведення заходів захисту населення від небезпек воєнного характеру в зоні АТО, а також з урахуванням чинного законодавства визначено перелік заходів захисту. Таких заходів – 21. Усі вони сформульовані відповідно до термінології, що застосовується у чинному законодавстві з питань цивільного захисту:

1. Оповіщення населення про небезпеки, що виникають під час ведення воєнних дій або внаслідок цих дій.
2. Евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей.
3. Укриття населення у захисних спорудах.
4. Здійснення світломаскування.
5. Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків воєнних дій.
6. Гасіння пожеж, що виникають унаслідок воєнних дій.
7. Медична та психологічна допомога постраждалому населенню.
8. Виявлення та позначення небезпечних районів.
9. Радіаційний та хімічний захист населення та інші подібні методи захисту.
10. Життєзабезпечення постраждалих.
11. Надання невідкладної допомоги постраждалим для відновлення пошкодженого житла.
12. Заходи допомоги із забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку, безпеки дорожнього руху.
13. Відновлення об’єктів життєзабезпечення та роботи комунальних служб. Забезпечення сталої їх роботи.
14. Поховання загиблих та захоронення трупів тварин.

Протоколом І до Женевської конвенції також передбачається додаткова діяльність, що необхідна для здійснення будь-якого з вище зазначених завдань, включаючи планування та організацію, але й не обмежуючись ними.

Виходячи з цього та враховуючи аналіз досвіду подій у зоні АТО щодо захисту населення від небезпек воєнного характеру та діяльності сил цивільного захисту в зоні АТО, додатково до перелічених 14-ти заходів необхідно включити такі:

15. Здійснення заходів щодо забезпечення гуманітарної допомоги.
16. Пошук, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів, що залишились після бойових дій.
17. Залучення підприємств та населення для проведення фортифікаційних робіт на тилових рубежах оборони.

Ураховуючи, що підготовча робота щодо проведення заходів захисту населення від небезпеки воєнного характеру здійснюється в особливий період, а саме під час мобілізації, до перелічених заходів також необхідно додати такі:

18. Навчання населення діям в особливий період, навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів захисту населення в особливий період.
19. Зменшення на об’єктах економіки запасів хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечних речовин.
20. Виготовлення посвідчень міжнародного зразка для персоналу організацій цивільного захисту.
21. Забезпечення персоналу організацій цивільного захисту посвідченнями міжнародного зразка, нанесення на матеріальну частину організацій цивільного захисту та на об’єкти, що місять небезпечні сили, відповідно до міжнародного розпізнавального знака та міжнародного спеціального знака цивільного захисту.

Відповідно до статті 56 Протоколу І до Женевської конвенції до об’єктів, установ і споруд, що містять небезпечні сили відносяться об’єкти, внаслідок пошкодження або руйнування яких виникають додаткові небезпечні чинники для населення і територій, зокрема: дамби, АЕС, об’єкти, що використовують, виробляють та зберігають небезпечні хімічні речовини тощо.

Таким чином, перелік завдань захисту населення від небезпек воєнного характеру та з ліквідації надзвичайних ситуацій, спричинених застосуванням зброї має налічувати 21 завдання.

 

ОРГАНІЗАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Відповідно до зазначених міжнародних документів організації цивільного захисту – це установи та інші організаційні одиниці, які створені або уповноважені компетентними органами сторони, що перебуває у конфлікті, виконувати будь-які із завдань цивільного захисту, і які призначені та використовуються виключно для виконання цих завдань.

Своєю чергою, персонал організацій цивільного захисту – це особи, які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для виконання завдань цивільного захисту, зокрема персонал, призначений компетентними органами сторони, що перебуває в конфлікті, суто для управління цими організаціями (стаття 61 Протоколу І). Цивільні організації цивільного захисту та їх персонал користуються повагою і захистом. Вони мають право виконувати доручені їм завдання з цивільного захисту, за винятком випадків настійної воєнної необхідності. Це також стосується цивільних осіб, які на заклик компетентних властей та під їх контролем виконують завдання цивільного захисту.

Безпосереднє виконання завдань та заходів захисту цивільного населення від небезпек воєнного характеру покладається на організації цивільного захисту та персонал організацій цивільного захисту

Проведений аналіз свідчить, що усі 21 заходи повинні здійснюватися в особливий період. Вони мають бути включені до відповідних планів цивільного захисту на особливий період та складати основу таких планів.

 

РОЗПІЗНАВАННЯ ПЕРСОНАЛУ

Відповідно до статті 66 Протоколу І до Женевської конвенції кожна сторона, що перебуває у воєнному конфлікті, повинна вжити заходів для того, щоб її організації цивільного захисту, їх персонал, будівлі й матеріальна частина, захисні споруди, призначені для укриття цивільного населення, могли буди розпізнані в той час, коли вони призначені виключно для виконання завдань цивільного захисту.

Розпізнавання персоналу організації цивільного захисту здійснюється за допомогою розпізнавальних знаків та посвідчення особи

До міжнародних розпізнавальних знаків цивільного захисту віднесені:

• посвідчення міжнародного зразка для персоналу цивільного захисту, постійного або тимчасового цивільного медичного і духовного персоналу;
• розпізнавальна емблема;
• міжнародний розпізнавальний знак цивільного захисту;
• міжнародний спеціальний знак цивільного захисту.

У районах, де ідуть або можуть іти бої, цивільний персонал цивільного захисту розпізнається за допомогою посвідчення особи, що підтверджує її статус, розпізнавальної емблеми та міжнародного розпізнавального знака цивільного захисту.

 

ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ

Посвідчення особи для постійного або тимчасового цивільного медичного і духовного персоналу, персоналу цивільного захисту має бути аналогічного зразка, зображеного на рис. 1. Крім того, воно має відповідати таким вимогам:

а) містити розпізнавальну емблему, а для персоналу цивільного захисту – міжнародний розпізнавальний знак;

б) мати такий розмір, що дає змогу носити його в кишені (формат 74 х 105 мм);

в) бути, наскільки це можливо, міцним;

г) складений національною або офіційною мовою (додатково – іншими мовами);

ґ) зазначати прізвище, ім’я та по батькові, дату народження та особистий номер власника, якщо такий є;

е) зазначати, чому власник має право на захист, що надається Женевською конвенцією і Протоколом І;

є) містити фотокартку власника, а також його підпис;

ж) мати печатку й підпис керівника компетентного органу влади;

з) зазначати дату видачі і дату закінчення строку дії посвідчення особи.

Посвідчення особи складається, за можливості, у двох примірниках, один з яких (це може бути копія посвідчення) зберігається в органах, що видали посвідчення і які мають здійснювати контроль за виданими ними посвідченнями.

Якщо посвідчення втрачено, особа – його власник – має право на одержання дубліката.

Коли обставини перешкоджають видачі зазначеному персоналу посвідчень, у такому випадку може видаватися довідка, підписана керівником компетентного органу влади. Ця довідка має свідчити, що особі, якій вона видана, доручено виконувати обов’язки у складі тимчасового персоналу, та зазначає, якщо це можливо, строк такого призначення і право її власника носити розпізнавальну емблему. У довідці мають бути зазначені прізвище й дата народження власника (або, якщо цю дату неможливо встановити, вік на момент видачі довідки), виконувані ним функції та особистий номер, якщо такий є. Довідка повинна мати його підпис або відбиток його великого пальця, або одне й друге.

РОЗПІЗНАВАЛЬНА ЕМБЛЕМА

Розпізнавальна емблема для постійного або тимчасового цивільного медичного і духовного персоналу є червоний хрест та півмісяць або лев і сонце на білому тлі.

Розмір емблеми повинен бути настільки великим, наскільки це виправдано за даних обставин.

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНИЙ РОЗПІЗНАВАЛЬНИЙ ЗНАК

Міжнародний розпізнавальний знак цивільного захисту є голубий рівнобічний трикутник на помаранчевому тлі.

Рекомендується, щоб:

а) у разі, якщо трикутник зображений на прапорі, пов’язці або накидці, помаранчевим тлом були прапор, пов’язка або накидка;

б) один із кутів трикутника був спрямований вертикально вгору;

в) жоден із кутів трикутника не повинен торкатися краю тла.

Міжнародний розпізнавальний знак має бути настільки великим за розміром, наскільки цього вимагають обставини. Коли це можливо, він наноситься на плоску поверхню або на прапори, видимі з усіх можливих напрямків із можливо більшої відстані. Відповідно до інструкції компетентних органів влади персонал цивільного захисту, коли це можливо, повинен носити головні убори й одяг із міжнародним розпізнавальним знаком.

Міжнародний розпізнавальний знак використовується для захисту персоналу організації цивільного захисту, матеріальної частини, що належать таким організаціям (техніки, будівель, обладнання тощо), а також цивільних об’єктів та об’єктів необхідних для виживання цивільного населення.

 

МІЖНАРОДНИЙ СПЕЦІАЛЬНИЙ ЗНАК

Міжнародний спеціальний знак для об’єктів, установок і споруд, що містять небезпечні сили, є група трьох кіл яскраво помаранчевого кольору, однакового розміру, розміщених на одній і тій самі осі, причому відстань між кожним із кіл має становити один радіус.

Знак має бути настільки великим, наскільки цього вимагають обставини. Якщо знак наноситься на велику поверхню, то він може повторюватися так часто, як цього потребують конкретні обставини. Коли це можливо, знак наноситься на плоску поверхню або на прапори таким чином, щоб його було видно з усіх можливих напрямків та з якомога більшої відстані.

Якщо знак наноситься на прапор, прапор повинен бути білого кольору. На прапорі відстань між зовнішніми межами знака і прилеглими сторонами прапора дорівнює одному радіусу кола.

Розпізнавальна емблема, міжнародний розпізнавальний знак та міжнародний спеціальний знак вночі або за обмеженої видимості можуть освітлюватися або можуть бути такими, що світяться. Вони можуть бути також виготовлені з матеріалів, що дають змогу їх розрізняти за допомогою технічних засобів виявлення.

Виготовлення бланків посвідчень, нанесення міжнародного розпізнавального знака та міжнародного спеціального знака цивільного захисту на відповідні об’єкти та матеріальну частину організацій цивільного захисту здійснюється у мирний час. Заповнення бланків посвідчень та їх видача здійснюються в особливий період під час мобілізації.

Дотримання вимог Женевської конвенції та Протоколу І стосовно розпізнавальних знаків є запорукою безпеки персоналу організацій цивільного захисту, збереження цивільних об’єктів, об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, об’єктів, що містять небезпечні сили.

 

Олександр Євдін, Анна Коробко, УкрНДІЦЗ