Уроки Чорнобиля: забути не можна вивчати

Ми живемо в умовах постійної загрози виникнення нової техногенної ядерної катастрофи, запобігти якій ще можна. Але для цього потрібно вивчати уроки Чорнобиля та виконувати вимоги законодавства з питань запобігання аваріям на джерелах іонізуючого випромінювання і захисту населення від нього

Аварія на Чорнобильській АЕС увійшла в історію як транскордонна. Від її наслідків постраждала не тільки Україна, а й сусідні держави. Автору цієї статті як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році прикро зазначати, що хоча наша держава постраждала від цієї трагедії найбільшою мірою, а її уроки ми забуваємо швидше, ніж сусідні Білорусь чи Російська Федерація.

Об’єктивних причин цьому явищу можна знайти багато, основними з яких є часта зміна політичних еліт, пріоритетів у розвитку держави та дефіцит досвідчених кадрів у всіх сферах діяльності. А ще додалася війна на сході України.

Найважливішими уроком Чорнобиля є неприпустимість ігнорування норм безпеки під час експлуатації 13 ядерних енергоблоків, які вже виробили свій ресурс. На сьогодні в Україні гостро стоїть питання щодо виділення коштів на ремонт цих енергоблоків, а раніше їх не ремонтували, а замінювали на нові.

У засобах масової інформації вже неодноразово повідомлялося про небезпеку, викликану порушенням технологічних норм експлуатації реакторів. Чого тільки варте повідомлення прес-служби НАЕК «Енергоатом» про те, що «вночі 5 березня 2017 року енергоблок № 2 Запорізької АЕС відключено від енергосистеми за балансовим обмеженням. Триває переведення реактора в стан «гарячої зупинки»!

Що це було? Чи не новий Чорнобиль або Фукусіма?

Фахівці стверджують, що використовувати «гарячу зупинку» реактора те саме, що зупиняти стоп-краном потяг, який летить зі швидкістю 300 км/год. При цьому треба враховувати, що сам потяг і його обладнання не в найкращому стані.

Для будь-якої електрогенеруючої енергетики характерні моменти, які бувають за межами пікових навантажень, коли потужності енергетичних агрегатів явно бракує, або спадів, коли цю потужність просто нікуди подіти. Раніше ця проблема вирішувалася за допомогою єдиної енергосистеми, яка дозволяла здійснювати перетікання енергії з одного регіону країни в інший. Досить ефективно працювали і енергоакумулюючі станції

У зв’язку з блокуванням постачання вугілля з Донбасу основне навантаження щодо забезпечення населення і суб’єктів господарювання електроенергією лягло на вітчизняні АЕС, які тепер виробляють більше 60% усієї електроенергії. Але атомна енергетика не терпить вільного поводження. Перші тривожні симптоми ми вже спостерігали після підриву опор ліній електропередач на лінії розмежування з Кримом два роки тому. Тоді у населення і суб’єктів господарювання Запорізької і Херсонської областей вийшли з ладу тисячі приладів побутової та іншої техніки. Нині, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про вжиття тимчасових надзвичайних заходів на ринку електричної енергії» № 103-р від 15.02.2017, фахівцям, які обслуговують енергоблоки АЕС, доводиться маневрувати в ручному режимі, що для АЕС надзвичайно ризиковано.

Мабуть, забули наші можновладці, що причиною Чорнобильської катастрофи було ручне управління під час проведення експерименту на графіто-водному реакторі великої потужності щодо його живучості. Певно, щось подібне, тільки через інші причини, сталося й уночі 5 березня на 2-му енергоблоці Запорізької АЕС, коли довелося заливати бромною водою розпечений стрижень.

 

Втрата територій – один з основних наслідків аварій на АЕС

Серед усіх загроз техногенного характеру перше місце посідають можливі аварії на вітчизняних АЕС. Йдеться, перш за все, про втрату території. Навіть після наземних ядерних вибухів не залишається такого радіоактивного забруднення, як наслідок аварій на ядерних реакторах.

Території міст Хіросіми та Нагасакі вже через рік після ядерного бомбардування були придатними для життя за деякими обмеженнями. Територія зони відчуження навколо ЧАЕС для нормальної життєдіяльності втрачена назавжди не тільки для нинішніх, а й прийдешніх поколінь

Справа в тому, що під час ядерних вибухів ядерний матеріал ділиться примусово і миттєво. Одночасно виділяється потужна ядерна енергія з уражаючими факторами: повітряна хвиля надмірного тиску, світловий імпульс, іонізуюче випромінювання та радіоактивне забруднення. Основні втрати відбуваються в процесі вибуху. Після вибуху продовжує діяти тільки один уражаючий фактор – радіоактивне забруднення місцевості радіоізотопами самого ядерного заряду, що не поділилися примусово під час вибуху, і продовжують розпадатися. Але таких радіоізотопів після ядерного вибуху залишається мало порівняно з їх кількістю під час аварій на ядерних реакторах. У процесі експлуатації в них утворюються радіонукліди всієї таблиці Менделєєва, з-поміж яких велика кількість штучних із періодами напіврозпаду від долі секунди до сотень і більше років. Приблизно після десяти періодів напіврозпаду радіонукліди стають безпечними.

«Лідерами» забруднення чорнобильських зон є цезій-137 і стронцій-90 з періодом напіврозпаду 30 років. За 30 років, що минули після аварії, ці радіоізотопи розпалися наполовину, їх стало вдвічі менше. Треба чекати ще 270 років, щоб вони стали безпечними. А чорнобильські зони забруднені й багатьма іншими «довгоживучими» радіоізотопами. Щільність забруднення ними чорнобильських зон із часом зменшується не стільки за рахунок їх природного розпаду, скільки за рахунок перенесення радіоактивного пилу, лісових пожеж, паводків, повеней та неконтрольованого вивезення забруднених матеріалів

Основні заходи щодо локалізації розповсюдження радіонуклідів припинилися ще в 1991 році, саме коли Україна стала незалежною. Радіонукліди чорнобильського походження мігрують усією Україною. Давно припинено будь-який контроль за вмістом радіонуклідів у харчових продуктах, продовольчій сировині, питній воді, моніторинг радіоактивного забруднення територій. Відсутня система контролю та обліку доз опромінення населення, як того вимагає Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання». Цей базовий Закон не виконувала попередня влада всіх рівнів, не виконує його і нинішня. Окремі фахівці з питань цивільного захисту органів влади не знають про існування цього Закону. Відповідно не виконують його в повному обсязі фізичні та юридичні особи під час практичної діяльності. У першу чергу порушуються Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) щодо обмеження опромінення техногенно-підсиленими джерелами природного походження.

 

Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини

Іонізуюче випромінювання (далі – ІВ) – специфічний уражаючий фактор для живих організмів, у складі яких є вода. В організмі людини її близько 80%. Спрощено дію цього вражаючого фактору можна пояснити так. Під час опромінення живих тканин людини молекули води, що знаходяться в них, розпадаються на: вільні атоми водню – Н, гідроксильні групи – ОН, перекис водню – Н₂О₂, озон – О₃, радикали гідропероксиду – НО₂ (рис. 1). Ці складові, крім водню, надмірно окислюють живі клітини, які потім втрачають частково або остаточно свої властивості щодо обміну речовин. Пошкоджені клітини погано діляться (сповільнюється ріст молодого організму або виникають ракові пухлини), рано старіють (скорочується тривалість життя людини), втрачається імунний захист.

Під час безпосереднього опромінення організм людини не відчуває його впливу. Навіть після опромінення смертельною дозою спочатку людина відчуває слабкість, нудоту, а потім настає уявне поліпшення самопочуття. Наслідки опромінення проявляються в часі залежно від отриманої дози. Найбільшою мірою вражаються статеві і кровотворні органи. Організм людини в цілому втрачає імунний захист. Опромінення організму має віддалені генетичні наслідки. Негативні наслідки настають і від радіофобії. Смертельна доза іонізуючого опромінення для людини – це енергія, якої достатньо для нагрівання склянки води до теплого стану. Невипадково в цивілізованих країнах надзвичайно обережно поводяться з джерелами іонізуючого випромінювання.

 

 

Великі дози опромінення людини негативно впливають на її здоров’я: виникає променева хвороба. Три основні клінічні синдроми:

• кістково-мозковий – від 1000 мЗв = 100 000 мР = 100 Р;
• шлунково-кишковий – від 4000 мЗв = 400 000 мР = 400Р ;
• церебральний (незворотнє ураження кровотворної системи, кишківника та центральної нервової системи) – від 6000 мЗв = 600 000 мР = 600 Р.

У цьому діапазоні великі дози відрізняються від менших лише тим, що смерть в останньому випадку настає швидше, аніж у першому.

Малі дози – до 100 мЗв = 10 000 мР = 10 Р.

Низькі потужності доз – до 0,1 мЗв/хв (6 мЗв/год = 600 мР/год = 60 000 мкР/год).

Наслідками опромінення людей малими дозами можуть бути появи пухлин або спадкових захворювань (вроджені катаракти, анемія, м’язова дистрофія, хвороба Дауна, діабет, астма, загалом більше 200 захворювань). Віддалені наслідки опромінення малими дозами:

• скорочення тривалості життя;
• усі різновиди раку (лейкози, злоякісні пухлини шкіри, кісток, молочної залози, яєчників).

Рак, що виникає в результаті опромінення, нічим не відрізняється від раку, викликаного іншими причинами.

В умовах радіаційної аварії НРБУ-97 допускається заплановане підвищене опромінення осіб зі складу аварійного персоналу (окрім жінок, а також чоловіків віком до 30 років) до 100 мЗв (10 Р). В окремих випадках, коли роботи виконуються з метою збереження життя людей, допускається опромінення ліквідаторів до 500 мЗв (50 Р), але виключно з числа добровольців, які пройшли медичне обстеження, причому кожний із них має бути чітко і всебічно поінформований щодо ризику подібного опромінення для здоров’я, пройти попередню підготовку і дати письмову згоду на участь у таких роботах.

Однією з істотних вад під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було недотримання ліквідаторами режимів радіаційного захисту. Причиною цього була відсутність у абсолютної більшості ліквідаторів елементарних знань щодо наслідків опромінення малими дозами. Ліквідаторам на той час офіційно була встановлена сумарна доза до 25 Р. Виходячи з цієї норми, установлювався термін перебування ліквідаторів у зоні. Щоб демобілізуватися раніше визначеного строку, окремі резервісти, які були мобілізовані для ліквідації наслідків аварії, шукали сильно забруднені місця, щоб швидше набрати встановлену дозу. Ні попередніх, ні в процесі ведення робіт ефективних та дієвих інструктажів із ліквідаторами, як правило, не проводилося. Для їх проведення бракувало компетентних осіб, як не вистачає їх і сьогодні. Мало того, окремі керівники з проведення робіт закликали ліквідаторів нехтувати радіаційною небезпекою. Більшість ліквідаторів, які послухались таких «героїв», передчасно пішли з життя або важко хворіють.

 

Нормативно-правове забезпечення

Аварія на ЧАЕС була найбільшою техногенною катастрофою за своїми масштабами та наслідками. Ураховуючи це, Верховна Рада України прийняла низку законів, основними з яких є: «Кодекс цивільного захисту України» (2012); «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» (1998); «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995); «Про поводження з радіоактивними відходами»; «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» (2000); «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» (1991); «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991); «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994); «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991); «Про металобрухт» (1999) та інші. Механізми втілення в життя цих законів визначено 26 постановами КМУ та 32 наказами центральних органів виконавчої влади. Жодна інша сфера діяльності в Україні не забезпечена такою кількістю нормативно-правових актів. У них визначені радіаційно-гігієнічні регламенти, способи виявлення радіоактивного забруднення та захисту від іонізуючого випромінювання, повноваження органів влади щодо забезпечення заходів такого захисту. Щоправда, для розуміння окремих нормативних актів необхідні базові знання основ ядерної фізики та хімії.

Проте, сама собою нормативно-правова база ще не гарантує надійний захист населення і територій від впливу іонізуючого випромінювання. Її (базу – ред.), по-перше, треба вивчати і знати, а, по-друге, виконувати. І з першим, і з другим у нашій державі є проблеми. Спеціального вищого навчального закладу, який готує фахівців у цій сфері для цивільного захисту, у нас немає. Такий був у Сімферополі. У сучасних навчальних програмах наших вищих навчальних закладів, якщо і є теми із зазначеної сфери діяльності, то з мінімальним часом на їх вивчення. Крім того, є проблеми з підготовкою викладачів. У середніх навчальних закладах нині про радіацію можуть згадати тільки в дні пам’яті Чорнобильської трагедії.

 

Вивчення досвіду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

А досвід, набутий під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, забувається. Про нього ніхто ніде не згадує, не те що вивчає. Хоча цей досвід, зібраний й оформлений ще 1987 року Штабом цивільної оборони Української РСР та Штабом цивільної оборони СРСР окремими виданнями, розсилався в усі штаби цивільної оборони областей України з грифом «таємно». У травні 1991 року цей гриф було скасовано. В архівах, мабуть, збереглися ці матеріали. Варто було б ДСНС України знайти їх та пропонувати для вивчення слухачам навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, студентам вищих навчальних закладів, силам цивільного захисту та керівному складу з питань цивільного захисту всіх рівнів. Вивчаючи цей досвід, важливо звертати увагу на виправдані та невиправдані заходи, які проводилися під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Тобто, заходи, від яких було більше користі, ніж шкоди, або навпаки.

Також важливо, щоб цей досвід ураховувався під час складання нових нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту. Так, у «Порядку проведення евакуації у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій», затвердженому постановою КМУ № 841 від 30.11.2013 зі змінами, не враховані з чорнобильського досвіду особливості евакуації щодо створення збірних пунктів на забрудненій території, організації і проведення евакуації населення та вивезення свійських тварин із районів сільської місцевості.

Істотним недоліком чинної нормативно-правової бази з питань радіаційної безпеки є несвоєчасне внесення змін та доповнень до неї. Наприклад, у статті 10 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» повноваження щодо забезпечення захисту людини від такого впливу покладаються лише на місцеві органи виконавчої влади. Про органи місцевого самоврядування не йдеться. Посилаючись на таке упущення в Законі, юристи вилучають із положень про ланки у новостворених об’єднаних територіальних громадах їх завдання щодо захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання як не властиве для органів місцевого самоврядування.

За більш як 30 років, що минули після аварії на ЧАЕС, наші науковці не спромоглися створити високоефективну методику прогнозування наслідків аварії на водо-водяних енергетичних реакторах (ВВЕР; таку назву реактор має через тип енергоносія – вода і тип уповільнювача нейтронів – також вода). Усі вітчизняні реактори такого типу. Тому така методика вкрай необхідна.

 

Розроблення методик прогнозування наслідків аварій на АЕС

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо організації роботи розрахунково-аналітичної групи та Методичних рекомендацій щодо організації роботи поста радіаційного і хімічного спостереження, затверджених наказом Міністерством надзвичайних ситуацій України № 649 від 11.08.2010, прогнозування здійснює АЕС, а за якою методикою – фахівцям у сфері цивільного захисту невідомо.

Є посібник «Комп’ютерна оцінка радіаційної обстановки при аваріях на атомних електростанціях» / за ред. Р. М. Портуса. – Запоріжжя, 1993. – 90 с. У посібнику надається методика оцінювання радіаційного стану під час аваріях на АЕС, характеристика радіаційних аварій та зон радіоактивного забруднення, а також деякі радіаційно-гігієнічні аспекти безпеки. Варіант прогнозування за цією методикою для території Дніпропетровської області, якщо раптом станеться аварія на одному з енергоблоків Запорізької АЕС, наведено на рис. 2.

Бажано було б ДСНС України залучити науковців для створення на базі цього посібника легітимної методики прогнозування наслідків аварій на вітчизняних АЕС, на кшталт «Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті». Ця методика необхідна для навчання студентів вищих навчальних закладів, слухачів навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, фахівців у сфері атомної енергетики.

 

 

Із кожним роком пам’ять про Чорнобильську трагедію слабне. Про заходи й говорити нічого, крім будівництва нового конфайнменту над аварійним реактором. Щорічні парламентські слухання з приводу роковин аварії на ЧАЕС у більшості випадків аніяких наслідків не мали. У поточному році їх узагалі скасували. Складається враження, що попередня і нинішня влади ставили собі за мету поступово забути про захист прийдешніх поколінь. А тому, в підсумку, знижується рівень обізнаності молодого покоління про Чорнобильську трагедію та її наслідки, що може бути причиною нової ще більшої трагедії.

 

ВИСНОВКИ

1. Забуті уроки Чорнобиля можуть стати причиною нових ядерних катастроф.
2. Вивчення досвіду ліквідації аварії на ЧАЕС та дотримання вимог законодавства у сфері ядерної безпеки є запорукою здійснення заходів щодо запобігання аваріям на вітчизняних АЕС.
3. Іонізуюче опромінення населення, особливо молодого покоління, призводить до важких хвороб та передчасних смертей і, у підсумку, різкого зменшення кількості населення в Україні.
4. Ураховуючи наявність на території сусідньої держави ядерної зброї та певну ймовірність застосування її у війні, органи управління, сили цивільного захисту та населення України необхідно готувати до дій в умовах радіаційного забруднення.

 

Володимир Кондратюк,

учасник ліквідації аварії на ЧАЕС