На початку свого розвитку комп’ютерні технології здебільшого застосовувалися для роботи, але згодом, з розвитком світової мережі Інтернет, вони перетворилися на потужний ресурс як для роботи, так і для дозвілля.
Окрім плюсів від використання цього ресурсу, є й мінуси…
Питання про надмірну захопленість комп’ютерами стали актуальними вже давно. У зарубіжній психології явища комп’ютерної залежності почали вивчати ще наприкінці 80-х років минулого століття. Офіційно Інтернет було запущено 17 квітня 1991 року, а існування комп’ютерної залежності в людей було офіційно визнане в США вже в 1995 році.
Більшість дослідників цих проблем визнає, що розвиток залежності буває не лише від речовин, що вводяться в організм, але й від продукування суб’єктом емоційних станів (дій). Існують паралелі між закономірностями виникнення інтернет-залежності й закономірностями при формуваннях залежності в курців, наркоманів, алкоголіків або затятих картярів.
У цьому випадку йдеться про виникнення принципово нового типу залежності, що стає все більше масовим явищем. До того ж з огляду на значне збільшення й розширення потоку інформації та її легкодоступності для дітей, ці питання вже давно виведені в розряд важливих напрямів роботи педагогів, дитячих психологів й інших фахівців, які розуміються на тому, як подолати дітям схильність до залежності від кіберпростору, пояснювати їм негативні наслідки для здоров’я й указувати на причини, що породжують психічні розлади чи схильність до насильства в молоді.
Нині проблеми кіберзалежності в дітей повинні вирішувати не лише психологи, а й батьки. Останні, своєю чергою, повинні бути обізнаними в цій сфері, щоб уміти розрізняти симптоматику залежності дітей від комп’ютера та проводити корекційну роботу з ними, звісно, якщо симптоматика залежності дитини від комп’ютера вже не вийшла за допустимі межі, коли виникає потреба в залученні професійних психологів.
Нині комп’ютерна залежність і її складова інтернет-залежність не включені до груп захворювань міжнародної класифікації. Найближчу модель зі всіх описаних розладів можна використати як патологічну схильність до азартних ігор — комп’ютерну адикцію (форму залежної поведінки), тобто як розлад звичок і потягів, не викликаних дією хімічних препаратів.
Наразі існує 2 базових визначення розладів, пов’язаних із роботою на комп’ютерах. Першим увів в обіг визначення цього явища Ейван Голдберг. Поняття інтернет-залежності він репрезентував як розлад поведінки, що виникає в результаті використання Інтернету й комп’ютера. Пізніше інші психологи розширили поняття інтернет-залежності, додавши, що вона включає будь-який вид діяльності в мережі Інтернет.
Тобто інтернет-залежність — це нав’язливе чи компульсивне бажання ввійти в мережу, перебуваючи в оff-linе, і неможливість вийти з Інтернету, перебуваючи оn-linе. Синонімами котрих є низка понять, серед яких психологи виділяють такі, як інтернет-адикція, віртуальна адикція та нетаголізм.
Психологи виділяють 5 типів кіберзалежності:
1) нав’язливий серфінг (подорож мережею в пошуках інформації);
2) пристрасть до біржових онлайнових торгів і азартних ігор;
3) віртуальні знайомства;
4) кіберсекс;
5) комп’ютерні ігри.
Нині комп’ютерні ігри класифікуються як нерольові та рольові комп’ютерні ігри.
Нерольові комп’ютерні ігри: логічні, аркадні, ігри на швидкість реакцій або кмітливість, ігри в карти, ігри-імітатори ігрових автоматів.
Найбільшу небезпеку для дітей становлять саме рольові комп’ютерні ігри, оскільки вони дають можливість повністю ввійти у віртуальний світ і викликаюсь величезну залежність від обраного героя. Головна їх особливість — значний вплив на психіку гравця, глибина входження в гру, а також мотивація ігрової діяльності, яка базується на прийнятті ролі та втечі від реального життя.
| Типи рольових ігор | – за характером свого впливу на гравця;
– за силою «затягування» у гру; – за ступенем «глибини» психологічної залежності |
| Характеристики рольових ігор | – ігри у вигляді «очей» комп’ютерного героя (повна ідентифікація з персонажем, повна втрата зв’язку з реальним життям);
– ігри для спостерігача (менша сила входження в роль, ототожнення з героєм має нижчий характер); – стратегічні або управлінські ігри (управління комп’ютерними персонажами) |
Рольові ігри побудовані таким чином, щоб надати людині можливість відмовитися від реальності (принаймні, на час гри) і потрапити у віртуальний світ. Як результат — рольові комп’ютерні ігри роблять істотний вплив на особистість людини, тобто імітують вирішення «певних проблем» у віртуальному світі, хоча насправді гравці лише накопичують проблеми у власному житті.
Проте водночас ігри можуть і позитивно впливати на людей — знімати стреси чи надавати можливість відпочити від реальних проблем.
На практиці люди зловживають цим способом утечі від реальності й вирішення проблем, втрачаючи при цьому почуття міри. І внаслідок цього виникають небезпеки не тимчасової, а постійної втечі від реальності й утворення неабиякої психологічної залежності від комп’ютера.
Людина на певний час виходить із реального до віртуального світу для задоволення певних фізіологічних потреб. Реальний світ, своєю чергою, здається чужим, нецікавим із безліччю небезпек, оскільки в реальному світі людина не може робити всього того, що дозволено у віртуальному просторі. Гра перетворюється на засіб компенсації справжніх проблем, а особистість починає реалізовуватися переважно в ігровому світі.
Стадії розвитку психологічної залежності
Психологи виділяють 4 стадії розвитку психологічної залежності від комп’ютерних ігор.
1) Стадія легкої захопленості — після того, як людина декілька разів зіграла в рольову гру, вона починає «відчувати насолоду». Гравець відчуває задоволення від гри, отримуючи позитивні емоції. Особливість цієї стадії полягає в тому, що гра має ситуативний характер, потреби в грі ще не виникає та, власне, гра не є значущою цінністю для людини.
2) Стадія захопленості — на цій стадії виникає потреба в комп’ютерній грі. Прагнення до гри при цьому є мотивацією. Гра в цьому випадку має вже системний характер.
3) Стадія залежності — на цій стадії гра переміщується на нижній рівень піраміди потреб і стає такою ж необхідною для гравця, як потреба в їжі чи в сні. Залежність може формуватися у 2-х формах: 1) соціалізованої та 2) індивідуалізованої потреби в грі. Утворюються групи гравців в оn-lіnе або з’являється потреба грати самостійно. На цьому етапі гра є своєрідним наркотиком, до якого необхідно постійно повертатися. Якщо впродовж певного проміжку часу гравці «не приймають дозу», вони відчувають психологічний дискомфорт.
4) Стадія прихильності — на цій стадії відбувається згасання ігрової залежності людини, зі зрушеннями психологічного стану в бік норми. Людина тримає дистанцію з комп’ютером, проте повністю подолати психологічну прихильність до ігор їй не завжди вдається. Ця стадія може тривати довше, ніж інші. Людина може пройти всі стадії розвитку комп’ютерної залежності.
У кожного «захворювання» чи захоплення є типові ознаки комп’ютерної залежності.
Психологічні симптоми:
- людині важко самостійно відірватися від роботи чи гри на комп’ютері;
- якщо хтось або щось відволікає людину від комп’ютера — вона відчуває сильне роздратування;
- нездатність спланувати завершення сеансу роботи чи гри (ще трішки, ще зо п’ять хвилин…);
- проведений за комп’ютером час змушує користувача персонального комп’ютера відкладати чи ігнорувати домашні справи, роботу, навчання, зустрічі, домовленості;
- постійні пошуки грошей на придбання ігор, обладнання, оплати за Інтернет;
- завжди знаходяться пояснення та виправдання власної пристрасті;
- дитина обманює дорослих, імітуючи «бурхливу діяльність»;
- відчуття емоційного піднесення, ейфорії під час роботи на комп’ютері;
- справи поза комп’ютером викликають пригнічений стан (абстиненцію);
- зазвичай за першої-ліпшої нагоди обговорюється комп’ютерна тематика
Причини формування комп’ютерної залежності
Адиктивна поведінка підлітків виникає через низку певних передумов і причин — загальне погіршення соціального становища, економічної нестабільності, невпевненість молоді в майбутньому, дитяча безпритульність і недостатній рівень догляду батьків за підлітками. Класифікуючи адитивну поведінку, можна виділити біологічні, психологічні та соціальні впливи.
Соціальними чинниками, які впливають на розвиток адиктивної поведінки, вважаються дезінтеграція суспільства та наростання змін із неможливістю людини адаптуватися до них.
Серед психологічних чинників найбільше значення мають: психологічні травми дитячого віку, насильство, відсутність турботи з боку батьків.
Найпоширенішим поняттям класифікації під час формування адиктивної поведінки в підлітків вважають соціально-економічні, конституціонально-біологічні чинники, соціальні й індивідуально-психологічні причини.
Соціально-економічні причини належать до причин, властивих конкретному народові, регіону, певним групам.
Конституціонально-біологічні причини виникають унаслідок нервово-психічних захворювань або через неможливість фізично реалізувати себе, шукаючи таким чином компенсацію почуттів.
Соціальні причини є провокаторами адиктивної поведінки внаслідок впливу сім’ї, групи однолітків, середовища, ЗМІ та неможливості успішно адаптуватися до нових умов життя.
Більшість відхилень у поведінці підлітків (бездоглядність, правопорушення, уживання психоактивних речовин) виникає внаслідок соціальної неадаптованості, що утворюється через певні конфлікти між батьками та дітьми в неблагополучних родинах.
Окрім сімейних чинників, які впливають на формування адиктивної поведінки, можна виділити групу соціальних, що є про вокативними, а саме:
– непомірно скромна або агресивна поведінка в навчальному середовищі;
– погіршення показників під час навчання;
– нездатність впоратись із суспільними завданнями;
– позитивне ставлення до поведінки схильних до адиктивної поведінки.
Проте водночас існують і захисні чинники, що також можуть бути провокативними через нерівномірність їх впливів у процесі розвитку дитини:
– міцні родинні зв’язки — коли батьки контролюють поведінку своїх дітей, постійно втручаючись у їхнє життя;
– успішність у навчанні;
– міцний зв’язок із соціальними групами (релігійні, студентські спільноти);
– дотримання оточуючими загальноприйнятих норм щодо вживання психоактивних речовин.
Отже, причини адитиквності підлітків — складні та багатоаспектні.
Діагностика комп’ютерної залежності
Визначення рівня прихильності до комп’ютерних ігор або Інтернету в багатьох випадках ускладняються через відсутність офіційних критеріїв визначення комп’ютерної залежності. Хоча давно існують методики для визначення схильності до комп’ютерної залежності. Головними з них є такі:
– нав’язливе бажання перевірити електронну пошту;
– постійне очікування наступного виходу в Інтернет;
– скарги оточуючих на те, що людина проводить занадто багато часу за комп’ютером;
– скарги близьких на те, що людина витрачає занадто багато грошей на комп’ютерне устаткування чи на оплату Інтернету.
Комп’ютерна залежність не менш небезпечна, ніж наркотична, оскільки приводить до значного порушення адаптації в суспільстві (нездатність працювати, створити родину чи просто обслуговувати самого себе).
Обов’язковою умовою успішного лікування комп’ютерної залежності є усвідомлення з боку залежної людини проблеми й бажання лікуватися.
Водночас комп’ютерну залежність найчастіше усвідомлюють друзі суб’єкта, родичі, знайомі, проте аж ніяк не він сам, що дуже схоже з будь-яким іншими видами залежності (алкоголь, наркотики).
Тож необхідно мотивувати до лікування людину, що страждає від комп’ютерної залежності. Зважаючи на практику, рішення проблеми розпочинається з консультацій родичів і знайомих щодо шляхів надання допомогти людині, котра страждає від комп’ютерної залежності. Спільно з фахівцем розроблюється тактика поводження з пацієнтом.
Перший етап лікування комп’ютерної залежності — діагностика причин формування такої залежності, а також виключення можливих хворобливих розладів, зокрема депресії. Основою лікування комп’ютерної залежності є психологічна корекція, що проводиться індивідуально й у спеціальних тренінгових групах. Психологічна допомога спрямовується на поліпшення взаємин із близькими й однолітками, на навчанні саморегуляції й умінні долати труднощі, на вихованні вольових якостей, спробах підвищення в пацієнта самооцінки та спонукання до формування нових життєвих захоплень.
Найважливіший етап лікування комп’ютерної залежності — це залучення людини до процесів, не пов’язаних із комп’ютерами, аби щось інше стало заміною віртуальній реальності. Варто показати залежній людині, що існує безліч цікавих розваг, окрім комп’ютера (боулінг, сноуборд, виходи на природу, походи на байдарках, футбол тощо), які не лише дозволяють пережити гострі відчуття, але й тренують тіло та нормалізують психологічний стан.
Комп’ютерна залежність впливає на взаємини в родині, тому під час лікування важливо надавати допомогу родичам і близьким, зокрема спрямовану на гармонізацію відносин із людиною, що страждає на комп’ютерну залежність.
МЕТОДИКА
Рекомендації батькам при першому ознайомленні дитини з комп’ютером
Ознайомлення дитини з комп’ютером має відбуватися під керівництвом фахівця, обізнаного з можливими негативними наслідками (з комп’ютерною залежністю). Якщо такої можливості немає, батькам варто підвищити власну компетентність стосовно організації роботи за комп’ютером. Батьки повинні знати ознаки комп’ютерної залежності й уміти відслідковувати їх появу. Керуючись набором цих ознак, час від часу варто придивлятися до стану дитини.
Батьки мають розвивати в дитини самоконтроль, виховувати внутрішню волю, аби в майбутньому вона відчувала себе господарем комп’ютера, а не навпаки. Для цього треба навчити дитину планувати тривалість роботи за комп’ютером, заздалегідь визначати початок роботи на комп’ютері та її кінець.
Подеколи слід нагадувати дитині про шкідливість надмірного захоплення комп’ютером, особливо про те, що віртуальна реальність — це лише частина життя, паралельний процес. Потрібно виробити в дитини сприйняття комп’ютера як засобу для здійснення власних творчих проектів. Для розвитку дитячої творчості добре підходить малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з різноманітними пізнавальними системами, програмування тощо.
Кількість часу необхідно встановлювати, зважаючи на вікові ознаки дитини. Наприклад, до 5-ти років узагалі небажано допускати дітей до комп’ютера, треба допомогти дитині пізнавати світ поступово й без застосування штучного інтелекту. А вже починаючи з 5–7-ми років дітей можна ознайомлювати з комп’ютером, але бажано цьому приділяти не більш ніж 2 години на добу (не відразу, а по 15–20 хвилин, із перервами). Водночас треба пояснити дитині, що реальне життя та герої комп’ютерних ігор — різні, не пов’язані безпосередньо між собою речі. Із 7-ми років дитина вже може самостійно відрізнити віртуальний образ гри від реального. Після 12-ти років настає найменш тривожний період, оскільки дитина готова самостійно розрізняти образи різних реальностей. Категорично заборонено грати в комп’ютерні ігри перед сном.
Підготував Ігор ШТОНЬ,
за матеріалами інформаційного збірника Є. В. Копаєвої,
практичного психолога
Дніпропетровського педагогічного коледжу ДНУ
