Після прийняття Кодексу цивільного захисту України законодавцем також було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту» від 02.10.2012 р. № 5404-VI, який містив певні «революційні» зміни.
Зокрема вказаним нормативним актом на адміністративні суди покладено обов’язок розглядати справи про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю), якщо вони можуть бути застосовані винятково за судовим рішенням згідно зі ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).
Революційність цих змін полягала в тому, що був запроваджений виключно судовий механізм застосування таких заходів, як припинення чи заборона роботи підприємств або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Тобто замість начальника (заступника) контролюючого органу ці повноваження були передані адміністративному суду, який за позовом контролюючого органу вирішуватиме (за правилами скороченого провадження) питання про заборону, призупинення, припинення господарської діяльності підприємств.
Надалі КАС України (Законом України від 20.06.2013 р.) було доповнено ст. 183-6 «Особливості провадження у справах щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб’єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Однак після цього вказана норма була виключена з КАС України згідно із Законом України від 03.11.2016 р.
Практика вирішення подібних спорів виявила багато проблем, з якими зіштовхнулись як учасники розгляду вказаних справ — позивачі (органи пожежного нагляду, органи інспекції праці, держгірпромнагляду), так і відповідачі (підприємства, установи, організації), та безпосередньо судді окружних адміністративних судів.
Наголосимо лише на деяких із них. У цих справах на контролюючі органи як на позивачів покладається обов’язок:
- обґрунтувати свої вимоги та довести факт порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров’ю людей;
- довести необхідність застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту в порядку, установленому законом.
На жаль, у багатьох випадках обґрунтування позовних вимог є неналежним. Позовні заяви не містять потрібних доказів, що свідчать про небезпечність подальшої роботи підприємства, експлуатації будівель. Не вказується на ймовірні наслідки незастосування судом заходів реагування тощо. У прохальній частині позовної заяви немає чітких вимог щодо виду заходів, способу їх застосування.
Варто сказати й про інші недоліки в якості підготовки матеріалів, зокрема, це — відсутність клопотань із боку позивача про поновлення строку звернення до суду, про відтермінування сплати судового збору й інші. Можна зазначити й про неналежний рівень обґрунтованості й переконливості виступів представників на судових засіданнях.
Якщо мовиться про бізнес-середовище (суб’єкти господарювання), які в цій категорії справ є відповідачами, то так само має місце неналежна представницька робота.
Юристи підприємств замість того, аби фахово заперечувати проти позову, доводити недоцільність застосування щодо підприємств заходів реагування, відсутності небезпеки від виявлених порушень, будують свій захист винятково на формальностях, незначних помилках, які містяться в актах перевірок.
Після винесення окружним адміністративним судом рішення по справі не заявляються клопотання про скасування заходів реагування після усунення порушень, які послугували підставою для їх застосування, так само не подаються клопотання про призупинення негайного виконання судового рішення.
Та й, звісно, за умови неякісної підготовки сторін суддя, який не має фахових знань у галузі пожежного й технологічного захисту, не може прийняти об’єктивне та справедливе рішення, а також не може вирішити питання щодо застосування чи незастосування заходів реагування. А в разі задоволення позову — визначити, які саме заходи реагування слід застосувати, щоб відвернути ймовірну технологічну небезпеку, а також своїм рішенням не заподіяти непоправної шкоди підприємству.
Крім того, практика свідчить, що виникають проблеми й на стадії виконання судових рішень, а саме:
- у цій категорії справ здійснюється негайне чи звичайне виконання судового рішення;
- органи пожежного нагляду виконують рішення самостійно чи за участю працівників державної виконавчої служби.
Тож із метою вирішення перелічених щойно проблем, а також інформування читачів наш журнал має намір вести рубрику «Юридична консультація», у якій надаватимемо відповіді на запитання читачів, пов’язані із застосуванням заходів реагування (підготовка необхідних документів, судовий розгляд, виконання судових рішень), а також інші питання юридичного спрямування, які надсилатимуть читачі.
Віталій ЩАВІНСЬКИЙ,
Київський окружний адміністративний суд, к.ю.н.
