Для того, щоб люди змогли повірити в себе,
потрібні перш за все дві речі:
по-перше, торжество справедливості і,
по-друге, треба мати здорову валюту.
Маргарет Тетчер
Навряд чи сьогодні знайдуться опоненти твердженню, що стійкість національної валюти, її конвертованість – неодмінний атрибут фінансової безпеки будь-якої країни, суб’єктів господарювання і окремих громадян. При цьому умовами досягнення дійсної стабільності й оборотності є і досконале валютне законодавство, і обґрунтована валютна стратегія, і ефективна валютна політика, і чітка національна валютна система, і наявність валютних угод, і валютний ринок, що нормально функціонує. Валютна політика, стрижнем якої є валютний курс національної грошової одиниці, виступає ключовою ланкою, що пов’язує економіку України зі світогосподарським комплексом1. Курс гривні до іноземних валют – це не просто якийсь специфічний індикатор, а механізм впливу на національну економіку.
Водночас на стан валютного курсу впливають як чинники структурного характеру, що відображають стан економіки країни, так і кон’юнктурні чинники, що постійно змінюються під впливом тенденцій світового ринку2.
До структурних чинників відносять: стан платіжного балансу країни, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини; купівельну спроможність грошових одиниць, темпи інфляції й інфляційні очікування; рівень відсоткових ставок у різних країнах; стан економіки країни і основних економічних показників (ВВП, обсяг промислового виробництва тощо); грошово-кредитну політику уряду і центрального банку.
До кон’юнктурних чинників відносять: загальноекономічні очікування; діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції; циклічність ділової активності у країні; прискорення чи затримку міжнародних платежів; ступінь довіри до валюти і використання її на національному і світовому ринках; «гарячі гроші».
Говорити про стале українське валютне законодавство як сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод із валютними цінностями всередині країни, угод між організаціями і громадянами однієї країни і організаціями та громадянами іншої, а також порядок ввезення, вивезення, переказу і пересилання з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей, поки що, на жаль, не доводиться
Ця ж обставина не дозволяє констатувати і наявність в Україні чіткої національної валютної системи, як логічно завершеної сукупності таких її взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів, як валюта, правила і норми її використання та взаємного обміну, застосування як платіжних засобів, а також грошово-кредитні відносини, що супроводжують застосування валюти, та органи, які регулюють випуск і обіг валютних коштів.
Досі відсутній в Україні і досконалий валютний ринок. Чітко не визначені його суб’єкти, умови здійснення поточних і пов’язаних із рухом капіталу валютних операцій, біржової діяльності, валютного хеджування тощо. Унаслідок відсутності правової та «психологічної» інфраструктури валютного ринку в Україні не має тісної інтеграції всіх сегментів національного фінансового ринку, а саме грошового (зокрема, кредитного), ринку капіталів та валютного ринку з ефективним «переливом» ресурсів з одного на інший.
Незначна глибина нинішнього «прообразу» валютного ринку є причиною його підвищеної ризикованості та плинності
Валютна безпека
Проте не лише недосконалість валютного законодавства, а й фактична відсутність до середини 1990-х національної валюти (у дійсному розумінні цієї категорії!), належного обсягу і складу валютних резервів, нормального валютного паритету, умов конвертованості, продуманої валютної політики, дієвого валютного контролю, а також необґрунтований курс національної грошової одиниці призводили радше до безсистемності в цій дуже важливій для життєдіяльності нашої держави сфері.
Ось чому в Україні дуже важливо чітко визначитися з тим, що таке валютна безпека, що впливає на її рівень, а також, що необхідно зробити для його підвищення.
При цьому, на наш погляд, слід розрізняти валютну безпеку держави, валютну безпеку суб’єктів господарювання реального сектору економіки, валютну безпеку комерційних банків і валютну безпеку громадян.
| Валютна безпека держави – це | ступінь забезпеченості її валютними коштами, достатній для утримання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці; |
| стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи і максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках | |
| Валютна безпека суб’єктів господарювання реального сектору економіки – це | оптимально можливий за умов чинних нормативно-правової бази, валютної стратегії і політики держави, механізму валютного регулювання, інфраструктури валютного ринку рівень забезпеченості суб’єктів господарювання валютними коштами, достатній для розрахунків із бюджетною системою, своїми контрагентами, а також власного споживання (соціально-економічного розвитку) та накопичення з урахуванням досягнення валютної ефективності (оптимального рівня валютних витрат і виторгу) |
| Валютна безпека комерційних банків – це | оптимальне співвідношення вимог (заявок) і зобов’язань комерційного банку в іноземній валюті (між величиною зобов’язань за проданою валютою і обсягом вимог, між обсягом вимог за купленою валютою і обсягом зобов’язань) |
| Валютна безпека громадян – це | стан, за якого їхні валютні надходження та заощадження перевищують особисті витрати іноземної валюти |
На рівень валютної безпеки впливають численні чинники, що різняться за терміном дії, характером прояву і впливу, значущістю.
Довгострокові чинники
Серед довгострокових чинників можна виокремити:
– попит держави, секторів економіки, суб’єктів господарювання і населення України на іноземну валюту;
– наявність / відсутність дієвих структурних реформ національної економіки;
– стан промислового і сільськогосподарського виробництва, розвитку сфери послуг;
– розвиненість усіх сегментів вітчизняного фінансового ринку;
– наявність / відсутність вторинних ринків;
– своєчасність прийняття Державного бюджету України;
– рівень збирання податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
– наявність / відсутність зовнішнього фінансування;
– характер грошово-кредитної політики, яку проводить Національний банк України (НБУ);
– підтримка НБУ курсу національної грошової одиниці;
– наявність / відсутність грошової емісії (темпи випуску грошей в економіку), проведення НБУ депозитних аукціонів та інтервенцій на міжбанківському валютному ринку;
– рівень інфляції;
– наявність / відсутність стійких інфляційних очікувань;
– наявність / відсутність зовнішнього кредитування України;
– обсяг, структуру і тривалість зовнішнього державного боргу, вартість його обслуговування, наявність / відсутність намірів уряду реструктурувати зовнішній державний борг;
– стан і кон’юнктуру ринку державних цінних паперів, його динаміку;
– випуск і розміщення на міжнародному ринку українських єврооблігацій;
– характер діяльності українських експортерів на зовнішніх ринках товарів і послуг;
– приплив / відплив на вітчизняний валютний ринок коштів нерезидентів;
– обсяг і порядок обов’язкового продажу суб’єктами господарювання валютного виторгу;
– наявність / відсутність достатнього рівня офіційних валютних резервів НБУ;
– стан (сальдо) платіжного балансу України;
– інвестиційний клімат в Україні;
– тінізація національної економіки;
– наявність / відсутність у країні «чорного» валютного ринку;
– довіру / недовіру до вітчизняної банківської системи;
– рівень грошових доходів населення України, своєчасність виплат заробітної плати, пенсій, допомоги тощо;
– наявність / відсутність дієвого і стабільного законодавства, що регламентує валютний ринок та митний режим;
– механізм увезення готівкової валюти;
– узгодженість дій законодавчої, виконавчої і судової влад із регулювання та контролю валютного ринку;
– членство України в міжнародних фінансових організаціях з усіма наслідками, що з цього випливають, ступінь впливу на процеси в українській економіці з боку міжнародних фінансових організацій.
Чинники валютної безпеки
У низці поточних чинників, що визначають рівень валютної безпеки, проглядаються:
– заяви НБУ і Мінфіну України про найближчі наміри щодо регулювання ринку державних цінних паперів;
– дії НБУ з підтримки національної грошової одиниці (валютні інтервенції чи часткове вилучення іноземної валюти з обігу);
– наявність ажіотажного попиту юридичних і фізичних осіб на іноземну валюту;
– наявність/відсутність спекулятивних настроїв серед учасників валютного ринку;
– зміни облікової ставки НБУ;
– збільшення/зменшення попиту на гривню з огляду на настання контрольних дат здійснення податкових платежів;
– резервування коштів;
– необхідність підвищення рівня ліквідності банківських установ;
– забезпечення сплати дивідендів тощо;
– результати чергових торгів на валютному ринку та ринку державних цінних паперів;
– рівень дохідності державних цінних паперів.
Валютна безпека країни багато в чому визначається валютною стратегією.
Гнучкий курс
Одна з ключових умов відновлення співробітництва Міжнародним валютним фондом (МВФ) з Україною – лібералізація вітчизняного валютного курсоутворення, впровадження гнучкого курсу гривні. Гнучкий обмінний курс означає, що НБУ допускає ринкові коливання національної валюти залежно від кон’юнктури. При цьому регулятор залишає за собою право «відбивати» спекулятивну атаку, наприклад, зупиняючи торги чи проводячи інтервенції, якщо курс змінюється більше, ніж на певний відсоток. Діапазон коливань національної валюти проти валют основних торговельних партнерів може сягати 10–15% протягом календарного року. Експерти вважають, що для України оптимальний розмах курсових коливань міститься в межах 5–6%.
До речі, абсолютно гнучкий курс національної валюти є лише в кількох країнах. Діапазон коливань курсу таких валют до долара може становити 20–25% протягом року.
Відносно гнучкий курс, як правило, застосовується у країнах Східної Європи, азійських і латиноамериканських країнах і передбачає коливання валюти до долара США на рік у межах 10–15%. Негнучкий курс – це коли річний діапазон коливань перебуває в межах 2%.
Як вважають, в Україні через структурну слабкість економіки гнучкий обмінний курс означатиме перманентну девальвацію. В усякому разі, активне скорочення золотовалютних резервів на фоні постійного зростання дефіциту торговельного балансу підштовхує до такого висновку.
На поточний момент чинників тиску на гривню більше, ніж чинників її підтримки: починаючи з невизначеності за зовнішніми боргами і низького рівня довіри до національної валюти і закінчуючи динамікою та структурою зовнішньої торгівлі
Незважаючи на те, що девальвація, як правило, підвищує конкурентоспроможність експорту, вона має також і мінуси: населення почувається біднішим через зростання цін. Також не варто забувати про значний обсяг зовнішніх боргів, номінованих у валюті.
Населення в нашій країні історично надто «вірить у вільно конвертовану валюту (ВКВ)», тому, відпустивши гривню у вільне плавання, слід бути готовим до того, що на першому етапі курсові коливання можуть спровокувати паніку на валютному ринку. Реальний сектор (особливо той, що орієнтований на внутрішній ринок) також хоче мати гарантії стабільності.
А відтак суттєві коливання валюти можуть спровокувати зростання цін не лише на імпортні, а й на вітчизняні товари (навіть ті, які з курсом ніяк не пов’язані).
Валютні ризики
На думку експертів, стабільності гривні загрожують шість чинників:
1) тенденція зростання негативного сальдо зовнішньої торгівлі;
2) затримка чергових траншів МВФ і туманні перспективи їх отримання;
3) великий розмір зовнішнього державного боргу;
4) незахищеність вітчизняної економіки від очікуваної другої хвилі кризових явищ на світових ринках;
5) перспектива втрати конкурентоспроможності українських товарів;
6) недовіра до гривні з боку населення, зростання обсягів купівлі українцями іноземної валюти.
Валютні ризики часто не сприймаються всерйоз, оскільки вони «невидимі». У цьому зв’язку необхідно зазначити, що остання світова криза була спровокована не лише фінансовими дисбалансами найбільших економік, а й нестійкістю цих валют. При цьому від неї серйозно постраждала сировинна периферія3.
Найчастіше у фінансово-економічній літературі стикаємося з інтерпретацією поняття «валютний ризик» виключно як негативного явища (небезпека валютних втрат, можливість грошових втрат, імовірність збитків тощо). Утім, трапляється й думка, що таке тлумачення цього поняття не відображає всієї специфіки, притаманної фінансовим ризикам. Валютний ризик є двостороннім ризиком, оскільки валютний курс може відхилятися в різні сторони від очікуваного значення і, відповідно, валютний ризик може спричиняти непередбачені як збитки, так і прибутки, тому вбачається логічним виокремлювати три форми прояву валютного ризику: позитивний ризик; нейтральний ризик; негативний ризик.
Позитивний ризик означає те, що в результаті сприятливої зміни валютного курсу компанія (банк) може отримати додатковий, непередбачуваний раніше прибуток. За нейтрального (чи нульового) ризику зміна валютного курсу не дає додаткових прибутків чи збитків, тобто фактичне значення збігається з раніше очікуваним значенням валютного курсу. Негативний ризик означає те, що несприятливі зміни валютного курсу можуть принести за відповідною відкритою валютною позицією збитки.
Для банків небезпеку становить саме негативна зміна валютного курсу, що і спричиняє ідентифікацію валютного ризику переважно як джерела збитків.
Є багато підходів до мінімізації курсових ризиків. Зокрема, управління відкритою валютною позицією, введення лімітів на частку валютних кредитів у портфелях банків або на питому вагу отриманих іноземних позик, зокрема шляхом випуску облігацій тощо. Поряд із цим в усьому світі використовується ліцензування банківських операцій, установлюються рекомендації з організації внутрішніх систем контролю та управління валютними ризиками.
Водночас істотно впливають на курсоутворення, а отже, і валютну безпеку, політичні чинники.
Не може не позначатися на рівні валютної безпеки держави і чинна валютна політика, що є важливою складовою частиною економічної і зовнішньоекономічної політики держави. Так, зокрема, на рівень валютної безпеки впливають режим курсоутворення (фіксований / плаваючий обмінний курс), паритетність валют, здійснення / нездійснення валютних інтервенцій, наявність / відсутність обмежень на здійснення валютних операцій, розбіжностей між режимом операцій для резидентів і нерезидентів, наявність / відсутність достатніх валютних резервів, можливість запровадження валютної блокади, а також глибина участі країни в міжнародних валютних механізмах.
Підвищенню рівня валютної безпеки сприяє поліпшення стандартизації валютного обігу.
На стан валютної безпеки безпосередньо впливають: наявність / відсутність валютної заборгованості (боргів держави і суб’єктів господарювання країни в іноземній валюті) та її розмір, а також позовних претензій (та їх розмір) іноземних компаній до України і вимоги обов’язкового продажу валютних надходжень до країни.
Рівень валютної безпеки, безумовно, зумовлюється і рівнем ліцензування здійснення валютних операцій, і якістю прогнозування курсу національної валюти, і спрямуванням валютних ресурсів, рівнем дохідності здійснюваних із ними операцій.
На валютну безпеку як держави загалом, так і громадян зокрема, впливає рівень довіри / недовіри до національної / іноземної валюти, організація валютного контролю в країні.
Загрози
Валютній безпеці України загрожують:
– внутрішня «втеча» іноземної валюти (ситуація, за якої вклади до запитання конвертуються в готівку і залишають вітчизняний банківський сектор);
– масове правомірне вивезення нерезидентами і неправомірне вивезення резидентами валютних коштів за межі країни;
– «відмивання брудних грошей» на території нашої держави;
– неповернення в Україну іноземної валюти у визначені чинним законодавством строки;
– зростання валютної заборгованості держави і вітчизняних суб’єктів господарювання;
– порушення інструкцій НБУ щодо роботи з валютними коштами (неправильна організація роботи обмінних пунктів, не визначення доходу за обмінними операціями, не проведення необхідного бухгалтерського обліку тощо);
– проведення незаконних валютних операцій;
– порушення у переведенні безготівкових коштів у іноземній валюті в готівку;
– розвиток кризових явищ на світовому валютному ринку;
– можливість запровадження валютної блокади;
– недостатній рівень офіційних валютних резервів;
– наявність валютних ризиків (небезпеки валютних втрат унаслідок зміни
курсу валюти ціни до валюти платежу в період між підписанням угоди і здійсненням платежу);
– фальшування іноземної валюти;
– можливість запровадження проти України санкцій країнами – членами FATF;
– надмірна лібералізація вітчизняного валютного ринку.
Нинішній рівень валютної безпеки України (з огляду на стан валютного ринку, незначні для країни з таким потенціалом офіційні валютні резерви, високий ступінь доларизації вітчизняної економіки, втечу капіталу за кордон) є недостатнім, що становить потенційну загрозу фінансовій і економічній безпеці держави загалом. Ось чому для нормалізації ситуації в цій сфері необхідно розробити й реалізувати дієву валютну політику, що узгоджувалася б із грошово-кредитною, антиінфляційною, бюджетною, борговою та інвестиційною політикою держави.
Олександр Барановський,
проф., д-р екон. наук,
Університет банківської справи
Посилання:
- Кияк А. Валютна політика в загальнодержавній економічній стратегії України // Тенденції української економіки. – 2001. – № 6. – С. 72.
- Кенжебулат М. К. Совершенствование механизма хеджирования валютного риска в Республике Казахстан: автореф. дис. канд. экон. наук: спец. 08.00.10 – финансы, денежное обращение и кредит. – Алматы, 2008. – 29с.
- Кораблин С. Валютная аритмия // Зеркало недели. – 2011. – 05.11.
