Немає і не може бути надійнішого засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова система
Дж. М. Кейнс
Загальновизнаним є той факт, що ринкова економіка може ефективно функціонувати лише за умови існування досконалої грошової системи, яка полегшує економічний розвиток, а не перешкоджає йому.
Не підлягає сумніву вплив характеру формування грошової маси як одного з найважливіших елементів фінансової системи на рівень фінансової безпеки будь-якої держави. Природно, що для економіки країни є ненормальним як її надмірність, так і недостатність.
Грошова маса в обігу є кількісною характеристикою руху грошей на певну дату і за певний період й означає всю сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні юридичних і фізичних осіб. Варто зауважити, що в різних країнах підхід до визначення складу та обсягу грошової маси в обігу може бути різним. Проте, для нормального соціально-економічного розвитку необхідно знайти оптимальне співвідношення між кількістю грошей в обігу і розміром ВВП. У випадках же перенасичення світова практика знає кілька способів скорочення грошової маси в обігу. Серед них, зокрема, проведення грошової реформи, підвищення цін, продаж населенню цінних паперів і матеріальних ресурсів. Можна згадати і політику жорсткого таргетування[1] грошей ФРС США в 1979–1982 рр., а також політику «грошового затискача», яку проводив уряд М. Тетчер у Великій Британії у 1980–1984 рр. При цьому потрібно зауважити, що ефект від таких кроків виразно проявлявся лише через 4–5 років після посилення контролю за зростанням грошових агрегатів.
Для нормального соціально-економічного розвитку необхідно знайти оптимальне співвідношення між кількістю грошей в обігу і розміром ВВП
Існує тісний взаємозв’язок між обсягом грошової маси в обігу, темпами її зростання та рівнем інфляції. Так, уповільнення темпів зростання грошової маси в обігу сприяє зниженню темпів інфляції. Між тим, стримування темпів інфляції та реальне підвищення обмінного курсу національної грошової одиниці забезпечує збільшення питомої ваги коштів у національній валюті порівняно з коштами в іноземній валюті.
Своєю чергою, зниження темпів інфляції викликає збільшення реального рівня відсоткових ставок і зменшення інфляційних очікувань.
Окрім того, планування кількості грошей в обігу ускладнюється ще й через те, що достеменно невідома дійсна величина вексельно-бартерно-залікового обігу в Україні, а також доларової готівки.
Грошово-кредитна політика як умова забезпечення економічної безпеки держави
Особливо слід зазначити, що ступінь впливу наявної грошової маси в обігу на рівень фінансової безпеки фізичних та юридичних осіб і держави загалом багато в чому визначається характером декларованої монетарної політики (як найважливішої складової грошово-кредитної політики (ГКП)) і практичними кроками щодо її реалізації.
Характер же декларованої монетарної політики зумовлений потенціалом країни, станом соціально-економічного розвитку держави. Визначення змісту ГКП і грошово-кредитного регулювання в контексті забезпечення економічної безпеки держави дозволяє, з одного боку, ясніше позначити спрямованість дослідження, а з іншого – розширити сприйняття цих категорій, які А. Хорошева трактує в такий спосіб[2]:
- ГКП – курс держави у сфері забезпечення її економічної безпеки методами грошово-кредитного регулювання, що виражається в сукупності заходів грошово-кредитного характеру.
- Грошово-кредитне регулювання – одна з функціональних підсистем забезпечення економічної безпеки держави, що є цілеспрямованим впливом держави на стан економіки за допомогою грошово-кредитного механізму усунення відхилень від визначеного курсу.
Значущість ГКП у життєдіяльності держави зумовлена необхідністю уникнення фінансових шоків і перекосів у реальному секторі економіки, зниження темпів інфляції, забезпечення стабільних темпів економічного розвитку і стійкості фінансової системи, протидії широким коливанням обмінного курсу національної валюти. А західні фахівці вважають, що в широкому розумінні ГКП включає також регулювання і нагляд за банківською системою[3].
Центральні банки здійснюють ГКП за завчасно встановленими правилами. У цьому разі операційний інструмент ГКП залежить від впливу, наприклад, фактичних макроекономічних змінних (інфляція, зайнятість, економічне зростання), їх відхилення від цільових орієнтирів, що відображено у правилах Тейлора чи Мак-Калама. Наприклад, згідно з М. Фрідменом, грошова маса в економіці, що нормально розвивається, має зростати. За «монетарним правилом» М. Фрідмена, «на кожні 3% зростання реального ВВП грошову масу можна збільшити на 3 плюс 1 чи 2 відсотки»[4].
Часто такий режим ГКП передбачає проведення комунікаційної політики в більш відкритому форматі, оскільки економічні агенти з часом набувають знання в побудові власних оцінок очікуваних заходів такої політики і, відповідно, немає потреби в їх утаємниченні з боку центрального банку.
Водночас лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідмен і науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень (США) Анна Шварц зазначали: «Наш власний висновок… полягає в тому, що передача грошових і банківських установлень на розсуд ринку призвела б до задовільнішого результату, ніж той, якого нині досягнуто завдяки державному втручанню»[5].
Політичний контроль за грошовою масою затаїв у собі занадто велику небезпеку для всього ринкового устрою.
Фрідріх Хайєк,
економіст і філософ, Австралія
Багато в чому рівень фінансової безпеки зумовлюється порядком визначення напрямів ГКП держави та їх реалізації.
Визначення напрямів ГКП держави
Розвиток глобальної фінансової кризи показав, що жоден центральний банк (ЦБ) як розвинених країн, так і країн із ринками, що формуються, не зміг забезпечити ефективного досягнення стратегічних, тактичних (проміжних) і операційних цілей національних ГКП. Багато в чому це було пов’язано з пришвидшенням в останньому десятилітті процесів фінансової глобалізації і значної інтеграції національних фінансових ринків, унаслідок яких національна ГКП ставала дедалі чутливішою до транскордонних (зовнішніх) шоків. Тому, проводячи національну ГКП, будь-який ЦБ повинен (але не завжди це здійснював на практиці) враховувати широке коло екзогенних змінних (зовнішніх чинників), які в тому числі характеризують становище на світових фінансових ринках. Ще до початку глобальної кризи деякі фахівці відзначали посилення взаємозалежностей між ситуацією на світових ринках і національною ГКП. Але ці висновки не були загальновизнаними, вони стали очевидними лише після початку поширення глобальної кризи. Визнання того факту, що національна ГКП залежить від ситуації на світових фінансових ринках, вимагатиме перегляду стратегічних цілей діяльності ЦБ і ГКП. А це, своєю чергою, спричинить зміну пріоритетів, визначаючи тактичні і операційні цілі ГКП.
До кризи в теорії і на практиці вважалося, що ЦБ відповідальний за досягнення трьох основних цілей: 1) підтримка стабільності цін (стабільності купівельної спроможності національної валюти); 2) підтримка фінансової стабільності; 3) підтримка фінансових посередників у період кризи ліквідності.
Як показало обстеження більшості національних ЦБ, на практиці саме така послідовність цілей характеризувала і їх пріоритетність.
Здійснювані в більшості розвинених країн реформи фінансового регулювання показують, що триває пошук нових підходів до визначення пріоритетів ГКП і цілей діяльності національних ЦБ. Включення до переліку повноважень ЦБ підтримання фінансової стабільності, запобігання надуванню «бульбашок» цін на активи теоретично вимагає включення до сфери їх регулювання всіх інститутів, що практикують фінансове посередництво. Це, своєю чергою, передбачає, що ЦБ має бути надане повноваження регулювати діяльність усіх фінансових посередників.
Утім, надмірна концентрація повноважень у руках ЦБ може дати йому надто велику владу над фінансовою сферою і національною економікою. Поки що робляться лише перші кроки з формування нової інституційної організації діяльності ЦБ як органу, відповідального за макрофінансову стабільність.
Безпека грошово-кредитної політики
На наш погляд, правомірно вести мову про безпеку грошово-кредитної політики. Так, економісти розглядають два основні підходи до проведення ГКП: дискреційний і описуваний певним жорстким правилом.
Під дискреційним підходом розуміється вибір ЦБ дій для досягнення якихось цілей (наприклад, зниження інфляції до певного рівня) виключно залежно від ситуації й оцінки стану економіки загалом. При цьому під другим підходом мається на увазі введення певного жорсткого правила реагування на будь-яку зміну економічної кон’юнктури. До плюсів дискреційного підходу можна віднести швидкість реагування за різкого погіршання стану економіки і здатність у будь-який момент змінити здійснювану політику на більш адекватну. Водночас теоретично вибір найкращого стану економіки здійснюється, використовуючи оптимізуюче правило проведення ГКП, а не дискреційний підхід.
Дієвість ГКП та її вплив на безпеку грошового обігу як важливу складову фінансової безпеки держави визначається, по-перше, змістом, складовими і пріоритетами, характером розроблення основних засад ГКП та здійснення контролю за її проведенням, наданням цьому дуже важливому документу законного статусу. Це зумовлюється тим, що від змістового наповнення засад залежить сутність політики, що має провадитись у сфері грошового обігу, а від статусу зазначеного документа – обов’язковість чи необов’язковість дотримання встановлених у ньому параметрів, а також відповідальність за невиконання намічених рубежів.
По-друге, рівень безпеки грошового обігу (фінансової безпеки держави загалом) залежить від характеру взаємозв’язку і взаємозумовленості монетарної і фіскальної політик.
По-третє, безпека грошового обігу зумовлюється наявністю (відсутністю) стимулів (обмежень) ГКП щодо рівня життя населення, наявності (відсутності) достатніх фінансових ресурсів держави, напруженості (чи відсутності такої) балансу надходження та використання валютних ресурсів, можливості (неможливості) стискання реальної грошової маси тощо, які прямо пропорційно позначаються на параметрах такої політики.
По-четверте, на рівень безпеки грошового обігу впливає наявність/ відсутність замкненого циклу обігу національної грошової одиниці. Відсутність замкненого циклу обертання національної валюти є одним із вагомих чинників платіжної кризи.
По-п’яте, безпека грошового обігу зумовлюється структурою грошової маси і кредитної емісії, системою контролю динаміки грошової маси, практикою стимулювання процесів збільшення обсягів банківських вкладів населення.
По-шосте, на рівні безпеки грошового обігу безпосередньо позначається застосування в обороті грошових сурогатів.
По-сьоме, на безпеку грошового обігу впливає курс національної валюти.
Знецінення національної валюти призводить до зростання обсягу грошової маси, необхідної для обслуговування наявного натурально-речового кругообігу матеріальних цінностей, тобто для незмінного обсягу створеного продукту необхідна значно більша кількість грошей. Разом із тим, стримувати валютні коливання й одночасно нарощувати грошову масу – неможливо
По-восьме, про безпеку грошового обігу можна судити з огляду на кредитну і відсоткову політику в державі.
По-дев’яте, безпека грошового обігу визначається стабільністю грошової одиниці – відносною незмінністю вартості, яку представляє грошова одиниця в обігу і що виражається в купівельній спроможності грошей.
По-десяте, безпека грошового обігу зумовлюється ефективністю управління грошовими потоками на державному рівні.
По-одинадцяте, підвищенню безпеки грошового обігу сприяють грошові реформи.
Квазігроші, безготівкові платежі, сучасні платіжні системи
На наше переконання, безумовно, слід вести мову й про безпеку квазігрошей (недержавних грошових інструментів) як грошових інструментів, емітованих недержавними організаціями, що мають функції засобів розрахунку і збереження вартості і приймаються як оплата великою групою осіб. Недержавна грошова система визначається як сукупність видів квазігрошей, а також правил їх емісії та обігу і системи мір грошової цінності.
Впливає на безпеку грошового обігу й перехід до безготівкових платежів, який уможливлює: розширення ресурсної бази; зниження витрат обігу грошових коштів і здійснення платежів; зростання кредитного потенціалу фінансового сектору і збирання податків; скорочення частки тіньової економіки; вигоди соціального характеру.
Крім того, функціонування сучасних платіжних систем з урахуванням величезних обсягів здійснюваних ними трансакцій сприяє забезпеченню стійкості грошового обігу.
І, нарешті, безпека грошового обігу перебуває у прямій залежності від організації захисту економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.
Загрозами безпеці грошового обігу є: зростання неплатежів; слабкий рівень регулювання цін у природних монополіях, цінові диспропорції; погіршення структури платіжних засобів; штучне обмеження грошової маси в обігу, що призводить до поглиблення платіжної кризи та зростання масштабів тіньової економіки; рух доларових потоків усередині країни; збільшення питомої частки позабанківського грошового обігу.
Підвищення ж безпеки грошового обігу в Україні мусить відбуватися завдяки розробленню й реалізації обґрунтованих грошово-кредитної, антиінфляційної і валютної політик.
Олександр Барановський,
доктор економічних наук, професор
[1] Інфляційне таргетування – режим монетарної політики, згідно з яким офіційно проголошуються кількісні цільові орієнтири/допустимі межі коливання цільових орієнтирів рівня інфляції на один чи більше горизонтів прогнозування, а також визнається, що низький, незмінний рівень інфляції є першочерговою кінцевою метою монетарної політики. Як зазначає американський дослідник Л. Бол, для закритих економік режим таргетування інфляції є здебільшого управлінням відсотковими ставками з метою згладжування відхилень ВВП та інфляції від їх довгострокового тренду (правило Тейлора). М. Кінг, заступник голови Банку Англії, трактує цей режим як «дисциплінарну стратегію» (Див.: Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування. – К., 2002. – С. 87, 105).
[2] Хорошева А. С. Содержание денежно-кредитного регулирования в контексте экономической безопасности государства // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 2. – С. 198–205.
[3] Шулер К. Пост-Вашингтонский консенсус по денежно-кредитной политике // Трансформация. – 1998. –
Октябрь. – С. 20.
[4] Фридмен М. Количественная теория денег: Пер. с англ. – М.: Эльф пресс, 1996. – С. 7.
[5] Friedman Milton, Schwartz Anna. Has Government Any Role in Money? // Journal of Monetary Economics. – 1986. – № 17. – Р. 37–62.
