Закінчується наша тривала подорож у світ дорослішання. Дитина виросла і готується до випускного. А разом з нею – батьки.
Батьки розраховують свої фінансові можливості щодо шкільного вечора, турбуються про визначення напрямку подальшої освіти, наймають репетиторів, заохочують школяра відвідувати підготовчі курси до ЗНО або вступу у ВНЗ, можливо, скеровують дитину до отримання робітничої спеціальності та початку трудової діяльності.
Стадії дорослості
Підліткова криза вже позаду, розпочався період юності, перехідний етап від дитинства до дорослого життя. Є декілька аспектів дорослості. Біологічна дорослість – досягнення статевої зрілості та здатності до дітонародження; соціальна – це економічна автономія і здатність самостійно задовольняти власні потреби; психологічна – усвідомлення себе як дорослого, своїх позитивних і негативних якостей, потреб, уміння самостійно вирішувати життєво важливі питання та брати відповідальність за наслідки прийнятих рішень.
Найчастіше дослідники виокремлюють ранню (15–18 років) і пізню юність (18–23 роки). Це саме той період, коли дитина має пройти шлях від невпевненого у собі підлітка до дорослого, який має власний світогляд, сталу самооцінку, розуміє свої потреби та вміє задовольняти їх без сторонньої допомоги.
Головним завданням цього періоду є визначення з напрямком майбутньої професії, відокремлення від батьківської родини та початок стосунків з особами протилежної статі. Усі ці етапи не можливо пройти без ускладнень.
Сепарація від батьківської родини – достатньо болісний процес як для батьків, так і для дитини. Якщо з підлітком батькам вдалося побудувати стосунки на рівні «дорослий – дорослий», у юнацькому віці відносини між поколіннями стають міцнішими. Молода людина продовжує пошук свого місця серед близького оточення. Для цього їй потрібно навчитися вибудовувати власні кордони та пройти через «відчуження» від рідних. І це вже не підлітковий негативізм, а часто лояльне, але тверде відсторонення рідних від втручання у найважливіші сфери особистого життя.
У цей період трапляється перше кохання. Для кожного воно різне за силою переживань. Деякі відчувають лише невиразний потяг про когось піклуватися, інші – глибоке почуття. Але ці перші спроби міжстатевих відносин повною мірою впливатимуть на побудову близьких стосунків у дорослому житті. Травми першого кохання можуть сформувати або підсвідоме прагнення до самотності, через страх повторного потрясіння, або намагання ще і ще раз наступати на ті самі граблі з метою виправлення ситуації.
Батьки своїм ставленням до першого кохання дитини також впливають на формування її близьких стосунків у майбутньому. Втручання у цей процес не призводить до позитивних наслідків, лише знижує віру в себе й самооцінку молодої людини. Також може призвести до формування чіткої впевненості у власній неспроможності до встановлення близьких стосунків і відмови від них.
Усі засвоєні цінності, світоглядні позиції, прищеплені батьками до юнацького віку, допомагають сформувати світогляд молодої людини, її внутрішню позицію щодо себе, інших людей та моральних цінностей. В юнацькому періоді усі ці знання й переконання застосовуватимуться на практиці не завжди вдало. Але ж навчання без помилок не буває! Батькам у цей період не варто втручатися без дозволу у життя дитини, не проводити «роботу над помилками», краще бути стороннім спостерігачем і просто підтримувати у важкі часи. Подібного стилю поведінки батьки дотримувались у період трирічного віку дитини, коли малюк вчився самостійності; й головним девізом було не робити за дитину того, що вона може зробити сама. Звісно, зіпсовані стосунки або незадовільне навчання мають серйозніші наслідки, ніж зчесані коліна та забруднений одяг, але в ситуації з юними людьми також необхідно, озброївшись терпінням, не втручатися, дозволяти робити й виправляти помилки, повторювати уроки спілкування – лише так можна виробити власну стратегію досягнення мети.
Думка оточення
На початку періоду юнацтва діти залишаються ще дуже вразливими до думки оточення. Погляд, слово іншої людини, особливо близької, можуть негативно впливати на настрій та самооцінку. Лише під кінець юнацького віку молода людина починає реально опановувати захисні механізми, які допомагають вибудовувати та зберігати власні особистісні кордони та загартовують внутрішньо. З’являється вміння створювати стратегії спілкування, готувати оборону, яка дозволить протистояти безапеляційному вторгненню в особистісні кордони, передбачати можливу поведінку опонентів і готувати зустрічні дії. У цьому періоді загострюється прагнення обмежити свій унікальний світ від вторгнення сторонніх і навіть близьких людей, щоб зрозуміти й зберегти свою індивідуальність, реалізувати потреби до визнання.
Саме в юності відбувається професійна ідентифікація. І тут подеколи без втручання близьких не обійтися. Іноді власні нереалізовані професійні амбіції спонукають нас, дорослих, до втілення їх через власних дітей, попри їх уподобання та здібності. Щоб підтримати дитину у виборі професії, і щоб цей вибір був вдалим, батькам бажано, ще від початку молодшої школи, зайняти позицію спостерігачів. Помічати здібності, допомагати визначитись з уподобаннями й направляти розвиток особистості саме в потрібний бік. Але остаточне рішення – за дитиною. Лише вона має обирати, чим займатиметься впродовж життя. Цей вибір може бути помилковим. І часто він таким є. Бо за статистикою лише 20% осіб, які отримали певну професію, працюють за фахом. Але це буде власний вибір, і відповідальність за нього власна, і шляхи виправлення також індивідуальні.
Саме в юності загострюється здатність до емпатії. Вона робить сферу почуттів людини тоншою, багатшою і водночас вразливішою.
У цей період життя людина вирішує, в якій послідовності докладе свої здібності для реалізації особистості. Вона завершує цей період справжньою дорослістю, коли дійсно сама визначає подальшу долю, діяльність, спосіб життя. Тобто період юності – це іспит на дорослість. У цей час виявляються ті риси характеру, які формувались упродовж попередніх років та на які мали вплив авторитетні дорослі. Надалі цей вплив вже не діє. Розвиток особистості відбувається лише через її прагнення та старання.
Для батьків це також період підбиття підсумків. Навіть якщо результати виховання їх не повною мірою задовольняють, настав час змиритися саме з такими результатами, поглянути на власних дітей як на рівних і прийняти їх такими, якими вони стали. Якщо впродовж дорослішання дитини ви були люблячими й мудрими наставниками – результати ваших безсонних ночей та денних переживань принесуть бажані плоди. Навіть якщо ви вважаєте, що десь у чомусь недопрацювали, чогось недодали, або, навпаки, перебільшили – настав час усвідомити, що виправляти помилки вже запізно, і вибачити собі. Бо ж ніхто не досконалий.
Більшість дорослих із захватом згадує саме цей життєвий період, бо юність – це пора «всевладності», коли є впевненість, що всі плани втіляться у життя, коли відсутні перешкоди на шляху до поставленої мети. Це пора можливої безоглядної закоханості та нестримної ненависті. Це сплеск життєвих сил і бажань та відсутність обмежень.
На цьому інструкція завершується. Дитина виросла та стала на щабель дорослості, хоча для батьків все одно залишається дитиною. Але ми вже бачимо сформовану повноцінну особистість, у якої є власне життя, своя точка зору та погляди на виховання наступного покоління.
Олена ДИШКАНТ, канд. психол. наук, УкрНДІЦЗ
