І от наш недавній малюк вже наздоганяє нас за зростом, сам обирає собі одяг, уміє робити зачіску, має власні вподобання, самотужки робить уроки, має плани на проведення вільного часу, сам може залишатись вдома і пересуватися містом, багато часу проводить з друзями
Життя батьків трохи розвантажилося, дитина стала більш самостійною; має переважно стабільний настрій, зменшились емоційні «гойдалки»; може подбати про себе та своє дозвілля. Не встигли батьки видихнути та переключитися на задоволення власних потреб, на які не вистачало часу через виховання малої дитини, як у родині знову щось змінюється. Таке спокійне та слухняне, до недавнього часу, дитя стає некерованим, свариться та сперечається з дорослими, обирає «не той» одяг та «не те» коло спілкування. І знову не дають спокою батькам такі набридливі питання: «Що я роблю не так?», «Де схибив у вихованні?», «Як приборкати норовливу дитину?» тощо.
А насправді здебільшого поведінка дитини у цей період не залежить від стилю виховання у родині. А пов’язана з інтенсивністю дорослішання, фізіологічної та гормональної перебудови організму в період статевого дозрівання. Отже, криза підліткового віку.
Криза підліткового віку
Нещодавно вчені визначали, що підлітковий вік – це 11–15 років, а сьогодні стверджують, що він може розпочатися і з дев’яти. Попередні вікові кризи були нетривалими містками (від місяця до року) між віковими періодами, але криза підліткового віку – найдовша у житті людини й триває впродовж усього періоду статевого дозрівання (3–5 років). У цей час непереливки й підліткові, і його оточенню. Підліткові – через гормональну перебудову та фізіологічні зміни. Такі процеси провокують погане самопочуття, різкі зміни настрою, агресивні спалахи, підвищену збудливість, імпульсивність, надмірні переживання. Багато медиків та науковців порівнюють такий стан зі станом ПМС, який виникає у деяких жінок щомісячно і «вибиває» зі звичайного ритму життя на декілька днів. Різниця лише в тому, що в такому стані підліток перебуває декілька років.
Через фізіологічні зміни, які відбуваються у головному мозку, підлітки погано володіють своїми емоціями, не можуть контролювати ні позитивних, ні негативних проявів. Крім того, знижується сприймання мови та будь-якої аудіальної інформації, а власна мова стає уповільненою, нетривалою та стереотипною. Але пізнавальні процеси стають досконалішими, гнучкими, відпрацьовується власний стиль мислення, активно розвиваються творчі здібності, логічна пам’ять, теоретичне мислення, закладається фундамент логічного мислення.
Найбільше засмучує нас у підлітках відсутність емпатії та цинізм. Але такі прояви також спровоковані особливостями розвитку головного мозку. Ділянки мозку, які відповідають за людяність та емпатію, на цей період перебувають «на реконструкції», але активно працюють ділянки, які знижують чутливість до оточення і підвищують цинізм. Такі процеси природні й допомагають психіці підлітка пережити цей складний період без значних емоційних втрат.
Підвищує вразливість підлітків чутливість до думки оточення з приводу зовнішності, рівня знань, здібностей та підвищене прагнення до справедливості. Бурхливу емоційну реакцію може викликати будь-яке невеличке зауваження, яке буде сприйняте підлітком як незаслужене.
Крім того, у цей період майже дорослі, але все ще діти, намагаються будь-яким способом позбутися контролю з боку дорослих. А дорослі, що звикли тривалий час мати вплив на життя дитини, у відповідь на непокору намагаються цей контроль підсилити. Так утворюється замкнене коло непорозуміння, недовіри й негативних емоційних проявів. Для дитини вихід з-під контролю та відокремлення від батьківської родини – природний процес. За кілька років підліток стане самостійною особистістю і буде будувати власне життя, а в період дозрівання він «тренується» жити самостійно, відстоювати власні кордони, проявляти ініціативу й обирати для себе друзів. Звісно, навчання не буває без помилок та розчарувань. І, зрозуміло, тренуватися краще на близьких. Так безпечніше. Тому саме близькі найбільше потерпають від негативних проявів дорослішання.
Батькам у цей час необхідно зрозуміти, що чим гірше поводиться підліток, тим гірше він почувається. Для нього стан, в якому він перебуває, не зрозумілий, не комфортний, він не вірить, що це колись закінчиться і життя знову нормалізується. Дорослі у свій час уже пройшли підліткову кризу. Їм легше зрозуміти, що відбувається, визначити причини негараздів та посприяти мінімізації негативних проявів. Це у тому разі, коли їхній підлітковий вік проходив без психологічних травм та емоційних ускладнень.
Але у більшості батьків отримані у підлітковому віці власні психологічні травми загострюються саме у підлітковому віці їхніх дітей і провокують погіршення психологічного клімату в родині.
Право на самостійність
У спілкуванні з дорослими підліток відстоює своє право на самостійність. Бурхливе фізичне зростання призводить до впевненості у тому, що великий зріст і дорослі форми дорівнюють дорослості. Завданням батьків є донесення до дитини аксіоми, що дорослою людину робить не лише зовнішність, але й вміння брати на себе відповідальність за власне життя.
Головний мозок підлітка ще у стадії розвитку і фізично не готовий до прийняття життєво важливих рішень (його повне дозрівання закінчується приблизно у 24 роки). Тому важливо не перекладати повністю всю відповідальність на підлітків, а поступово навчати правил, які існують серед дорослих.
Дуже важко спілкуватися спокійно з людиною, яка постійно негативно налаштована проти тебе. Особливо якщо ця людина – власна дитина або ваш учень. Допоможе у цьому спільна діяльність, яка подобається обом. Чим більше буде позитиву у спілкуванні – тим менше часу залишиться на негативні емоції. Але вони все одно будуть. Дорослим у цей період важливо не втрачати власні кордони, повертати негативні відчуття, які з’являються під час негативно забарвленого спілкування, але у коректній формі, яка не ображатиме підлітка й не буде схожа на погрози чи звинувачення. Фрази типу «через тебе…», «це ти винен, що…», які дуже кортить у запалі спору сказати підлітку, краще замінити на: «у відповідь на твої дії я відчуваю…». Такий підхід дозволить не лише проявляти, а й не накопичувати негативні емоції, й самому розібратись у власних відчуттях і навчити підлітка диференціювати почуття.
Група однодумців
Однією з головних потреб підліткового віку є прийняття підлітка у колективі. Якщо таке прийняття відсутнє вдома або у колективах, в яких перебуває дитина (школа, секції), вона знайде таку групу, де її приймуть. Але не буде зважати на її направленість. Це рівною мірою може бути й школа іноземних мов, й молодіжна група, яка грабує кіоски, й будь-яка інтернет-спільнота, незрозумілої направленості.
Якщо батьки заздалегідь потурбувались по те, щоб дитина знайшла позитивну групу однодумців, – у підлітковому віці вони можуть бути спокійні. Підлітки досить консервативні й не схильні змінювати або шукати нове коло оточення, якщо те, в якому вони перебувають, задовольняє їхню потребу в позитивному спілкуванні, у визнанні їхнього таланту та унікальності. Якщо ж це не так – групи змінюються, поки не знайдеться «та сама…»
І обов’язково знати, що підлітковий вік минає, але саме зараз закладаються основи дорослого і тривалого спілкування між батьками й дітьми, і саме зараз, як ніколи, важливо зберегти теплі емоційні стосунки, попри конфлікти та «зашкалювання» негативних емоційних проявів під час дитячо-батьківського спілкування. Демонструючи «колючість», підлітки все ж прагнуть до неформального довірливого спілкування з дорослими, особливо з батьками, хочуть поваги до своєї думки, бути почутими, й важко переживають, коли їх не слухають або перебивають, не намагаючись зрозуміти. Вони дуже люблять слухати про особливості підліткового віку, їм цікава будь-яка інформація з цього приводу, і важливо, щоб вони її отримували, правдиву й не викривлену.
Але найбільшою є потреба спілкування з ровесниками. Авторитет дорослих поступається авторитету однолітків. Підлітки потрапляють під вплив ровесників, тому можуть не мати власної позиції або боятись її висловлювати, намагаючись не відрізнятись від оточення.
У період статевого дозрівання мотивація до навчання та набуття нових знань помітно знижена. Переважає прагнення мати високі оцінки, ніж отримувати знання.
Вольові якості набувають подальшого розвитку. Намагання доводити все до кінця, досягати поставленої мети, впертість у подоланні перешкод є гримучою сумішшю в купі з підвищеною схильністю до ризику, гострих відчуттів та невмінням адекватно оцінювати власні сили.
Але попри значну кількість помилок, яких діти припускаються під час дорослішання, підліткам, як нікому, необхідна довіра. Це запорука формування адекватної самооцінки та впевненості у власних силах. Незалежно від поведінки дітей, їм необхідна наша довіра, тоді у них з’являється стимул тягнутись до кращого.
Усі батьки мають пам’ятати, що підлітковий вік – це перехідний період не лише для дітей, але й для батьків. Це підготовка до сепарації, тобто до відділення дитини від батьківської опіки. Це формування здатності жити самостійно. Багато вчених наголошує на тому, що більшість батьків не готові до сепарації. Не можуть відпустити, тримають біля себе, контролюють. Часто мова про одиноких батьків, які емоційно прив’язують до себе дітей через страх залишитися на самоті й бути непотрібними. Але є ще й діти, які не бажають йти з батьківської родини. Якщо з батьками зручно, тепло, затишно, більше, ніж незручно, то імпульс до сепарації може не сформуватись. А якщо з батьками важко, стосунки холодні та болісні, дітям хочеться вірити, що це можна змінити й вони можуть на це вплинути. Також не сприяє сепарації впевненість дітей про те, що батьки їм щось винні, якщо вже народили.
Мабуть, для того, щоб діти вчасно сепарувалися, природою й задуманий цей перехідний період, коли вони не довіряють думці дорослих, не поділяють їх світогляду та намагаються створити власний. Це допоможе скоріше й простіше відокремитись та розпочати будувати власне життя.
Завданням батьків є саме підготовка дитини до самостійного дорослого життя, формування вміння заводити й підтримувати дружні, ділові та сімейні стосунки; розуміти власні потреби, вміти їх задовольнити; не орієнтуватись на інших, а мати власну точку зору; не чекати, що хтось повинен полегшити перебіг життя, а взяти відповідальність за нього на себе.
Олена ДИШКАНТ, канд. психол. наук, УкрНДІЦЗ
