На сьогодні проблема саморегуляції особистості перебуває у центрі уваги психологічної науки, що накопичила достатній обсяг знань при її вивченні

У психологічній науці й практиці поняття саморегуляції використовується досить широко. Через апріорну складність і застосування категорії саморегуляції у різних галузях наукового знання є низка трактувань її семантики. Зазвичай, під саморегуляцією розуміють процес, що забезпечує стабільність системи, її відносну стійкість і рівновагу, а також цілеспрямовану зміну індивідом механізмів різних психофізіологічних функцій, що стосуються формування особливих засобів контролю за діяльністю.

 

Саморегуляція

Можна виокремити такі основні значення, що вкладаються в термін «саморегуляція»:

1. Це одна з головних функцій свідомості, яку класики вітчизняної психологічної науки ставлять поряд з відображенням; взаємозв’язок цих функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність усіх психічних явищ, інтеграцію різних психічних процесів;
2. Це особливий психічний механізм оптимізації стану людини. Таке розуміння, у порівнянні з першим, здебільшого характерне для прикладних галузей психології та припускає наявність спеціальних прийомів і технік самовпливу. Особливість людського способу саморегуляції, по І. С. Кону, полягає в тому, що вона не просто «пристосовує» людину, а й містить вироблення ефективної життєвої орієнтації, включаючи почуття своєї онтологічної прийнятності, цілісності, самоповаги, й це вже не просто механізм управління;
3. Саморегуляція може розумітися більш широко, коли в цей процес включається не лише приведення власного стану до оптимального рівня, але і всі приватні процеси управління на рівні власної особистості, її цілей, смислів, життєвого шляху (самодетермінація, самореалізація), на рівні різних видів активності суб’єкта: управління пізнавальною активністю (регулювання властивостей пам’яті, уваги, мислення), поведінкою, діяльністю, спілкуванням (самоорганізація).

Сучасні дослідження особистісних аспектів саморегуляції базуються в основному на концепції стилю саморегуляції особистості. В. І. Моросанова одна з перших чітко сформувала гіпотезу про те, що особистісні особливості впливають на діяльність через сформовані індивідуальні способи саморегуляції активності. Слідом за Конопкіним, саморегуляцію вона розуміла, як усвідомлений процес внутрішньої психічної активності людини з побудови, підтримки та управління різними видами й формами довільної активності, що безпосередньо реалізує досягнення поставлених цілей. На її думку, тільки в індивідуальних особливостях саморегулювання відбивається те, як людина планує і програмує досягнення мети, враховує важливі умови навколишньої дійсності, оцінює власну активність, прагнучи отримати суб’єктивно прийнятні результати.

 

Саморегуляція й рятувальник

Професія рятувальника пов’язана з дією різних стресогенних факторів. Невизначеність обстановки, постійне очікування небезпеки, необхідність безперервного логічного і психологічного аналізу швидко мінливих ситуацій, напружена робота уваги, робота з людським горем мають потужний і неоднозначний вплив на психіку людини, вимагають мобілізації всіх її фізичних і психічних можливостей для виконання професійного обов’язку.

Тривалі нервові навантаження здатні зруйнувати найміцніший організм, тому кожному рятувальнику, пожежнику вкрай важливо вміти вчасно помітити вплив стресогенних факторів, швидко й ефективно «розрядити» психічну напруженість, зняти негативний емоційний стан, знизити больові відчуття. Не менш важливою є здатність миттєво здійснювати вольову мобілізацію. Досягти цього можна за допомогою методів психічної саморегуляції.

Саморегуляція може здійснюватися за допомогою чотирьох основних засобів, що використовуються окремо або в різних поєднаннях. У результаті саморегуляції можуть виникати три основних ефекти:

1. ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості);
2. ефект відновлення (ослаблення проявів стомлення);
3. ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).

У професійній діяльності рятувальника нерідко виникають ситуації, що носять стресогенний характер. Емоційно-вольова стійкість теж розглядається як один з найважливіших показників психологічної підготовленості співробітників ДСНС до професійної діяльності. Під нею розуміється здатність зберігати у складних умовах сприятливий для успішної роботи психічний стан.

Можливість самостійно активно змінювати процеси, що відбуваються у власному організмі, й управляти ними має важливе значення. Шляхом саморегуляції можна на короткий час активізувати або загальмувати психічні процеси, а також підвищити якість підготовки й ефективність виконуваної діяльності.

Сфера саморегуляції органічно пов’язує індивідуальність з особистістю. Наприклад, за такими рисами, як нерозсудливість, безтурботність, необачність, розпещеність, метушливість, недбалість тощо, неважко помітити дефіцит у розвитку даної сфери. Навпаки, якщо людину характеризують як акуратну, витриману, відповідальну, організовану, сумлінну у виконанні своїх обов’язків, то за кожною з перерахованих рис добре проглядається вміння контролювати свої думки й почуття, дії і вчинки. Ознаками розвиненої сфери саморегуляції є також вміння людини вчасно «скидати» напруження, знімати внутрішні «затиски», розслаблятися, здатність зняти втому і знайти стан внутрішньої стабільності, свободи, впевненості у собі. Ця сфера сприяє нейтралізації та придушенню негативних емоцій.

 

Результати дослідження

Дослідження з вивчення особливостей саморегуляції проводилося на базі підпорядкованих підрозділів Головного управління ДСНС України у Миколаївській області. У дослідженні брали учать пожежники-рятувальники 2-ї та 5-ї державних пожежно-рятувальних частин. Загальна кількість становить 60 осіб.

У досліджені використали тест-опитування «Дослідження вольової саморегуляції» А. В. Зверькова та Є. В. Ейдмана, оскільки вольові якості працівників ДСНС є однією складовою їхньої професійної діяльності. Воля – це одна зі сторін людської психіки, що забезпечує людині можливість свідомо регулювати свої дії і вчинки згідно з поставленою метою при обліку конкретно складних обставин. Воля – психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідома діяльність – це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам’ятовування, довільна увага тощо – це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності. Щоб тримати себе в рамках, обумовлених проведеною практичною діяльністю, рятувальник у більшості випадків має проявити свою волю, стримуючи емоційне збудження.

Провівши методику, отримали дані, які вказують на те, що половина досліджуваних працівників (51,7%) мають високий рівень вольового самоконтролю, що притаманне особам емоційно зрілим, активним, незалежним, самостійним. Для них характерний спокій, впевненість у собі, стійкість намірів, реалістичність поглядів, розвинене почуття власного обов’язку. Такі люди зазвичай добре рефлексують особисті мотиви, планомірно реалізують наміри, вміють розподіляти зусилля і здатні контролювати свої вчинки; їм властива виражена соціально-позитивна спрямованість. Іноді можливе зростання внутрішньої напруженості, пов’язаної з прагненням проконтролювати кожен нюанс власної поведінки й тривогою з приводу її спонтанності.

15% мають низький рівень вольового самоконтролю, що може характеризувати таких людей як не здатних прийняти рішення або таких, що не вміють боротися за його досягнення. Низький рівень сили волі також може проявлятися у неточності, неохайності, неорганізованості й у недисциплінованості.

33,3% середній рівень вольового самоконтролю, що притаманне для людей чутливих та емоційно нестійких; вони здатні швидко приймати рішення і ставити перед собою чітку мету, але не в змозі приділити достатньо часу й енергії для її досягнення.

 

Висновки

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що саморегуляція поведінки є інтегративною властивістю особистості, яка поєднує інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати, що саморегуляція – це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості й самосвідомості особистості.

Екстремальні умови професійної діяльності працівників ДСНС вимагають від них високого рівня вольової саморегуляції та соціально-психологічної адаптації. Особливостями професійної діяльності пожежних-рятувальників є виконання професійного завдання у незвичайних умовах, пов’язаних з небезпекою для життя і здоров’я. Особливості професійної діяльності працівників ДСНС потребують розвитку емоційно-вольової стійкості, формування психологічної надійності за впливання стресових факторів.

Зважаючи на отримані результати, можна відзначити, що у наших досліджуваних переважає високий рівень сили волі. Тобто, такі люди зазвичай продовжують добиватися поставленої мети попри перешкоди й труднощі, критично оцінюють поради й пропозиції інших людей, діють, керуючись власними поглядами й при цьому вносять у свої дії корективи, сформовані на основі отриманих порад.

 

 

Ліна Перелигіна, д-р біол. наук, Катерина Дмитрієва, Національний університет цивільного захисту України