Існує потреба практики забезпечення управління творчою діяльністю педагогічного колективу через її мотивацію, адже шлях до ефективного управління персоналом, до активізації його творчої діяльності лежить у розумінні мотивації людей.

Якщо добре розуміти, що рухає людиною, спонукає її до дій, до чого вона прагне, виконуючи ту чи іншу роботу, можна, на відміну від примусу, який потребує постійного контролю, так побудувати управління персоналом, що люди будуть самі активно прагнути виконати роботу якнайкраще та найбільш результативно.

Творчий педагог – це особистість, яка під впливом зовнішніх чинників набула потрібних для актуалізації творчого потенціалу додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що допомагають досягти творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.

Проблема розвитку творчої компетентності педагогів, організації діяльності адміністрацій навчальних закладів з мотивації творчості педагогів у сучасних умовах зниження загальної мотивації праці, що пов’язано з практично відсутністю матеріального стимулювання творчої діяльності, потребує пошуку нових шляхів її розв’язання.

Для мотивування продуктивної праці колективу керівник має володіти широким арсеналом мотиваційних засобів, враховувати індивідуальні особливості кожного працівника і всього колективу.

 

Мотиваційне управління колективом передбачає:

1. знання суттєвих потреб працівників
2. врахування їхніх особистісних якостей
3. розуміння цілей, бажань, прагнень
4. реалізацію індивідуального підходу
5. врахування взаємостосунків у колективі
6. уміння заохочувати
7. підтримку та своєчасну допомогу
8. знання про ставлення педпрацівників до роботи
9. доброзичливість у спілкуванні з підлеглими
10. толерантність, етичність, повагу до колег

 

Кілька правил стимулювання праці

1. Враховувати індивідуальну сприятливість до різних форм заохочення і покарання.
2. Враховувати й оцінювати працю кожного, і колективу в цілому.
3. Механізм заохочення або стягнення має діяти послідовно та об’єктивно.
4. Оцінка діяльності має здійснюватись залежно від її суспільного значення.
5. Вибрана форма і ступінь заохочення та покарання мають відповідати оцінці й думці не лише керівника, а й усього колективу.
6. Оптимально поєднувати заохочення і покарання. Активно використовувати засоби морального заохочення.

 

Умови формування мотивації творчої діяльності

Основними умовами формування мотивації творчої діяльності педагогів є:

• забезпечення матеріальної складової мотивації творчості (премії, винагороди, підвищення категорії тощо);
• нормативне забезпечення мотивації творчості (внесення змін у процедуру атестації, положення про преміювання);
• оновлення контрольно-аналітичної діяльності адміністрації (моніторинг і систематична оцінка результатів педагогічної творчості);
• розвиток організаційних форм у системі методичної роботи (виставки, самоосвіта);
• залучення до роботи з педагогами носіїв ефективного педагогічного досвіду, навчання педагогів основам творчої діяльності;
• створення позитивного соціально-психологічного клімату, сприяння формуванню психологічної готовності членів педколективу до творчої діяльності.

Отже, керівництво закладу освіти має періодично аналізувати проблему мотивації творчої діяльності колективу, оволодіти широким арсеналом мотиваційних засобів, врахувавши індивідуальні особливості кожного працівника, що дозволить знайти організаційні форми та управлінські рішення щодо мотивації педагогічних працівників та покращення продуктивності праці.

 

Коучингові техніки організації роботи колективу

Останнім часом досить часто у сфері організаційного навчання використовується коучинг – процес, спрямований на досягнення цілей у різних сферах життя. Це технологія партнерської взаємодії керівника і підлеглих, яка переміщує людину із зони проблеми до зони ефективного рішення. Ця система складається з певних методів і технік та дозволяє конкретно сформулювати бажаний результат, розробити нові підходи й чітко окреслити можливості досягнення запланованого результату, розкривши потенціал і здібності людини. Коуч (людина, яка використовує коучингові техніки) не виступає у ролі консультанта, не дає порад або рекомендацій, вона допомагає об’єктивно побачити ситуацію, проаналізувати її та знайти способи вирішення поставлених завдань, використовуючи можливості та здібності іншої людини.

Керівнику при організації колективу для вирішення певної проблеми (у нашому випадку – розвитку його творчої діяльності) коучинг допомагає досягти високих результатів, розвиваючи професійні й особистісні здібності підлеглих.

Основний інструмент коучингу – запитання, за допомогою яких можна допомогти людині самій проаналізувати ситуацію та спрямувати її на пошук власних оптимальних дій і рішень. Коучингові запитання схожі на сократівські. Давньогрецький філософ Сократ будував своє вчення на запитаннях, які послідовно ставив своїм учням у такий спосіб, щоб ті, відповідаючи на них, самостійно дійшли до важливих і логічних висновків.

Керівник-коуч – це, насамперед, підтримка. Якщо ми хочемо, щоб у кого-небудь щось виходило, ми підтримуємо цю людину, допомагаємо зрозуміти складну й нову для неї інформацію. Якщо організація роботи колективу здійснюється за допомогою коучингових технік, то у співробітників поступово змінюється підхід до роботи. Коучинг – це інструмент для зацікавлених, енергійних, творчих людей, таких, що прагнуть розвиватися, вчитися, думати й діяти. Дуже важливо у процесі такого спілкування не оцінювати, не пригнічувати людину й не нав’язувати їй власний погляд.

 

Приклади коучингових запитань:

1. На вашу думку, як ми можемо розв’язати цю проблему?
2. Чи є ще якісь варіанти?
3. В обраному вами варіанті можуть бути перешкоди у досягненні мети?
4. Що конкретно може стати на заваді?
5. Назвіть Ваші ресурси для досягнення мети.
6. Наскільки Ви можете оцінити отриманий Вами результат?
7. Як Ви можете покращити цей результат?

 

Коучингові запитання – це запитання, що стимулюють розумову діяльність, розвивають відповідальність, творчі здібності та рівень самостійності. І взагалі, технологія коучингу є результативним, тонким і перспективним інструментом як у менеджменті, так і в індивідуальному професійному розвитку. Це спосіб стимулювання творчих здібностей та гнучкості мислення людини.

Керівник, який обрав коучинг як стиль менеджменту, вносить зміни і в організаційну культуру. Ієрархія поступається місцем підтримці, осуд замінюється чесною оцінкою, зовнішня мотивація – самомотивацією. Змін у підході до роботи не бояться, їх вітають, метою стає не задоволення керівництва, а надання якісних (освітніх) послуг, авральна реакція у стилі «начальник-дракон» поступається творчому стратегічному мисленню.

Сенс коучингу – пропозиція стати ефективнішим, змінивши підхід до праці. Глибоке усвідомлення і висока відповідальність – це стан розуму, а розум – це ключ до творчої діяльності у будь-яких сферах.

 

Провідний педагогічний досвід як сходинка до професійного зростання

Провідний досвід – це те, що можна передати, використати у роботі інших педпрацівників. Це відтворювані методи, прийоми та способи навчання, щоб забезпечити високі результати без додаткових витрат часу.

Звичайно, переймаючи чийсь досвід роботи, ми не в змозі повторити почуте і побачене у комплексі, адже кожна людина багатогранна і неповторна. Це все одно, що спитати у великого художника, як йому вдається написати такий чудовий пейзаж? Він розповість, як він писав натуру, про що думав, що переживав, як створював ескізи, як змішував фарби… Всім усе зрозуміло. Але інший художник так не напише, хоч буде повторювати все, що робив майстер. Так і в педагогічній  праці: механічно перейняти нічого не можна. Але вироблені досвідченими  педагогами  прийоми допоможуть знайти свої підходи до вирішення тієї ж проблеми й досягти успіху.

 

Провідний педагогічний досвід вивчається

• Безпосередньо. Під час спостереження за педагогічним процесом, бесід з педагогом,  під час аналізу документації.
• Опосередковано. Вивчення педагогічної літератури, рукописних  матеріалів педагога, під час анкетування.

 

Види досвіду

Репродуктивний. Діяльність, яка не має у собі чогось нового, але спрямована на сумлінне виконання своїх професійних обов’язків, є гарним взірцем для тих педагогів, які ще не володіють педагогічною майстерністю

Раціоналізаторський. Діяльність, яка пов’язана із творчим використанням відомих форм і методів, спрямована на підвищення ефективності педагогічної праці

Новаторський. Діяльність, яка завжди пропонує суттєві зміни у навчально-виховній роботі, має в собі елементи творчого пошуку, новизни, оригінальності. Такий педагогічний досвід особливо цінний тому, що він прокладає нові шляхи у навчальній практиці та педагогічній науці.

 

Аналіз перспективного педагогічного досвіду (ППД)

Актуальність – відповідність досвіду найважливішим проблемам навчання на певному етапі.

Новизна – наявність у теорії та практиці раніше не відомих знань, форм і методів діяльності.

Результативність – підвищення рівня обізнаності слухачів у процесі застосування конкретного досвіду.

Раціональність – досягнення високих результатів за розумної інтенсифікації зусиль, засобів і використання часу.

Стабільність – використання досвіду в діяльності інших педагогів  впродовж тривалого часу.

Перспективність – можливість творчого наслідування досвіду іншими педагогами.

 

Вивчення ППД передбачає визначення тем, складання планів вивчення досвіду, вивчення суті досвіду, змісту, методів, форми, прийомів та засобів навчання

 

Шляхи вивчення досвіду:

• спостереження;
• ознайомлення з планами роботи;
• відвідування та аналіз різних форм роботи та організації навчального процесу;
• бесіди, анкетування.

 

Узагальнення досвіду

Це виокремлення головного, найбільш суттєвого в діяльності того чи іншого педагогічного працівника. Опис системи роботи педагога, його авторської технології охоплює не одну якусь сторону навчально-виховного процесу, а різні сторони досвіду, що відображають його специфічні особливості:

• підготовка педагога до нового навчального року, до вивчення теми, до окремого заняття;
• викладання нового матеріалу, забезпечення його зв’язку з життям та діяльністю слухачів;
• організація самостійної роботи слухачів на уроці з урахуванням індивідуального підходу.

Важлива сторона узагальнення досвіду – його теоретичне осмислення та обґрунтування. Необхідно ідентифікувати досвід, який узагальнюється з усіма позиціями класифікаційної схеми освітніх технологій.

Існують такі форми узагальнення перспективного педагогічного досвіду:

Письмові: стаття; буклет; альбом; плакат; методичні рекомендації; посібники; стенд тощо;

Усні: виступ на педраді; виступ на семінарі; виступ на конференції; виступ на засіданні методичного об’єднання.

 

Поширення і провадження ППД

Поширення досвіду відбувається в різних формах: усна або друкована пропаганда, практичний показ (відкрите заняття). Друкована форма дозволяє популяризувати провідний досвід за межами того закладу, в якому він виник.

Результати узагальнення провідного досвіду можна подати у вигляді методичних рекомендацій, розробок, дидактичних матеріалів, творчої роботи, статті, навчально-методичного посібника.

Цінними формами популяризації та поширення провідного досвіду є конференції, наради, педагогічні читання. Поряд з традиційними (текстовими) формами узагальнення провідного досвіду використовують інформаційні носії – текстові та електронні, а також можливості комунікаційної загальноосвітньої мережі для анотації оглядів матеріалів і каталогів ППД.

Таким чином, аналіз та узагальнення провідного педагогічного досвіду можуть відбуватися на різному науковому рівні, починаючи від простих емпіричних узагальнень без точного обліку всіх його умов та результатів і завершуючи строгим експериментом відповідно до правил наукового доведення, які дозволяють розкрити внутрішній механізм взаємозв’язку педагогічних явищ. Кожному педагогу, який займається аналізом та узагальненням свого чи чужого досвіду, потрібно постійно підвищувати науковий рівень цієї роботи.

Досвід виробляється, формується, а не передається. Його не можна передати з одного середовища в інше без активної дії того, хто його запозичує. Потрібно усвідомити головну ідею, зміст будь-якого досягнення провідних педагогічних працівників і творчо використовувати їхні методи та прийоми з урахуванням конкретних умов.

 

 

 

Світлана УСИК, Лілія БОГДАНОВИЧ, НМЦ ЦЗ та БЖД Волинської області