Вже 18-ий рік диспетчерка Служби порятунку «101» Тетяна Шигоцька є рятівним голосом для тих, хто потребує допомоги. У липні цього року жінка відзначає своє професійне диспетчерське повноліття. За довгі роки служби вона спільно з постраждалими проживала не одне людське горе та не раз раділа черговій перемозі над лихом.
«Я люблю свою роботу і не хотіла б змінити її ні на яку іншу. Найбільше люблю її за те, що відчуваю себе тут потрібною людям, які потребують допомоги», – Тетяна Шигоцька.
Сьогодні вона є повноправним членом великої та дружньої родини пожежно-рятувальної служби Житомирщини. Упродовж всієї служби за високі досягнення у роботі кандидатуру Тетяни двічі висували на дошку пошани, а зараз вона в очікуванні чергового підвищення. Проте в юності вона навіть не розглядала таку спеціальність, як свій майбутній фах. Серед родичів та друзів у неї не було представників силових структур.
Дитинство Тетяни пройшло взагалі на Полтавщині. Батько був шофером, мати продавчинею. Вони бачили в донці вчительку, тому дівчина й вступила до Житомирського педагогічного університету (прим. автора – сьогоднішній Житомирський державний університет імені Івана Франка). Так для Тані і почалась житомирська історія. Вона вчилась за державним замовленням і успішно курс за курсом опановувала тонкощі філологічної науки. Однак доленосним став фінальний – 5 курс, посеред якого до навчального закладу прийшли люди у формі та запропонували спробувати себе у структурі пожежної охорони…
І все – рішення було прийнято! Воно було остаточним і перегляду не підлягало – у 2002 році разом із подругами наша героїня переступила поріг обласного управління державної пожежної охорони УМВС України у Житомирській області. Зважаючи на її освіту, спочатку Тетяні запропонували роботу у Центрі громадських зв’язків, де вона навіть пройшла місячне стажування. Хлопці у пожежних костюмах та їх важка і благородна праця викликали в неї велику повагу, про що їй хотілось розповідати усьому світові. З блакитних екранів, в етерах радіостанцій, на шпальтах газет… Дівчина просто прагнула показати службу зсередини, бо з точки зору журналіста це було дуже цікаво.
«Кожній людині треба знайти себе, щоб потім не шкодувати все своє життя», – Тетяна Шигоцька.
Проте одного дня Тетяна отримала змогу спробувати себе ще й в ролі диспетчера. І це було як кохання з першого погляду – нарешті вона знайшла себе і те, чого хотіла! Вже за півроку дівчину перевели у І-шу самостійну державну пожежну частину м. Житомир, де вона і одягнула на тендітні плечі свої перші погони. Емоції переповнювали, радості не було меж. В тому віці для дівчини це все ще було як у фільмах, де відбуваються страшні події. Однак з часом, дізнаючись усі тонкощі служби: як хлопці ризикують своїм життям, повертаються з пожеж – уявлення доповнилось та змінилося. Сьогодні головні три слова, якими вона характеризує службу в структурі ДСНС – небезпека, відданість та самопожертва.
А згодом у дівоче серце закралось справжнє кохання. Він, звичайно ж, відважний рятувальник-вогнеборець – Руслан Шигоцький. На той час він вже два роки служив в пожежній частині Житомира. Побачили на службі один одного. Закохалися. У 2005 зіграли весілля, і цього ж року в них народився син Владислав.
Зараз юнаку вже 14 і він закінчує 9-ий клас. До бойових буднів своїх батьків він звик із самого дитинства. Для нього таке поняття як «збір-аварія», коли посеред ночі немає вдома обох батьків – завжди було нормою. Коли одну добу немає вдома тата, а іншу – мами, він теж давно звик. Це лише додало йому організованості, самостійності та відповідальності. Парубок поважає та пишається роботою своїх батьків. Проте, поки що з вибором свої професії не квапиться.
Чимало різних надзвичайних подій припадало на чергування Тетяни Шигоцької. Одна із пам’ятних пожеж сталась у 2011 році на фабриці нетканих матеріалів у Житомирі. Тоді згоріло 570 квадратів шиферного даху. Це величезний масштаб. На місці події над пожежними було суцільне жовтогаряче небо та ще й гроза. Телефони в координаційному центрі тоді теж «горіли». Не телефонував тієї ночі, мабуть, тільки сліпий. Необхідно було скоординувати на місце події сили та засоби, тримати з ними зв’язок та передавати оперативну інформацію вищестоящому керівництву. У ту ніч там працювало вісім пожежних автомобілів, включаючи спецтехніку. І, звичайно, спільними зусиллями вогняну стихію вдалося приборкати!
«Завжди знайдеться людина на тому кінці дроту, якій набагато гірше ніж тобі. Зважаючи на те, що трапляється у людей, свої проблеми рахуються якимись дріб’язковими», – Тетяна Шигоцька.
Коли у 99% зі 100 за зміну у телефонній слухавці чути лише людський крик та прохання про допомогу, необхідно тримати себе у тонусі. Всі ми живі люди і у кожного з нас бувають в житті темні полоси. Тетяна Шигоцька ніколи свій настрій та відлуння негараздів не переносить на роботу, адже знає, що за 24 години може зателефонувати безліч людей, у яких набагато серйозніші проблеми. Вона ж і буде однією з перших, хто почує перелякану людину та зробить усе можливе, щоб їй прийшли на поміч.
Аби хоч трохи розвантажувати голову у Тетяни є зовсім простий, але дієвий рецепт. Вона полюбляє ходити на службу і зі служби пішки. За 4 км можна побути на одинці з думками та розслабитись, озирнутись навколо – на різноманітних людей, на барви чотирьох пір року… Каже, їй допомагає
Павло Франчук,
прес-служба
Управління ДСНС України
у Житомирській області
