Здавалося б, боротися з вогняною стихією – звична справа для вогнеборця. Однак трапляються випадки, коли навіть рятувальники зі стажем просто дивуються новим проявам стихії. Так, як палали ліси Житомирщини ЦІЄЇ ВЕСНИ, напевно не палали ніколи. Народицький район, Овруцький, Олевський, Лугинський… Території, де зосереджені тисячі гектарів лісу, на очах перетворювалися на згарища, а згодом й на суцільні пустелі.
До вашої уваги інтерв’ю з пожежником, який побував у самому епіцентрі лісових пожеж Житомирщини – начальником чергової зміни аварійно-рятувального загону спеціального призначення управління ДСНС у Житомирській області Олегом Павлюком.
Чистий четвер, Страсна п’ятниця, День пожежної охорони, Великдень… Усі ці свята він та ще багато його колег провели не за святковим столом у колі сім’ї, а зі стволом у руках, ліквідовуючи пожежі в екосистемах.
Ліворуч – Олег Павлюк
Олеже, на яких квітневих пожежах в екосистемах вам довелося працювати?
Я брав участь у гасінні пожежі на території Овруцького району. Овруччина почала горіти з середини квітня. З Житомира одразу туди й поїхали на допомогу хлопцям. Горіли тисячі гектарів насаджень. Ми навіть не уявляли, що будуть такі масштаби і з кожним днем з’являтимуться все нові та нові осередки. Ну просто жах якийсь! Вогонь підступніший за ворога. Начебто ж уже все добре: ось трохи тліє, жевріє, а вітер собі змінив напрямок – і враз усе в непроглядній пелені диму, а за 15 хвилин – триметрове полум’я стіною блокує дорогу.
Чи багато виникало труднощів під час гасіння пожежі?
Головна складність – це коли вогонь підбирається до населеного пункту, а у тебе не вистачає сил та засобів, щоб втримати таку велику площу пожежі. Інша проблема – коли пожежа вже йде верхом, і ти безпорадно спостерігаєш, бо зараз не можеш нічого вдіяти. Знову ж кажу про вітер, від зміни напрямку якого можна отримати чимало зайвих проблем. Про воду я взагалі мовчу. Ви ж бачили, якою безсніжною була зима і бездощовою – весна. Як наслідок, водойми практично порожні, їх вкрай мало. От де заправлятися водою?! А це все впливає на час та ефективність гасіння. Тут дуже допомагала наша авіація. Її залучили з перших днів. Три літаки АН-32П скидали воду з неба, тим самим вони зупиняли верхову пожежу, і ми мали змогу працювати далі. Також підтримав нас пожежний поїзд залізничної станції «Коростень», який щоденно привозив 120 тонн води.
Скільки часу ви провели на овруцьких пожежах?
Я працював там п’ять днів. Потім була ротація. Сталося кілька осередків загоряння по району. Зранку кожен пожежний екіпаж отримував свою ділянку і вирушав туди. Обов’язково видавався із собою сухпай для перекусу. Якщо хтось швидше закінчував на своїй ділянці, погасивши полум’я, то це не означає, що він їде в частину. Отримуєш нову ділянку і – вперед. Робота наша тривала до вечора, зазвичай до початку сутінок. Працювали всі відважно, наші хлопці – герої!
Потім поверталися в постійне місце дислокації, де для нас були створені належні умови, однакові для всіх. Мали можливість помитися теплою водою, голодним ніхто не залишався (були й супи гарячі) й спали нормально вночі.
До речі, начальник нашого управління, генерал служби цивільного захисту Нікітчук Ігор Валерійович, також знаходився на пожежі з першого її дня, прокидався раніше усіх, аби з’ясувати оперативну обстановку, та безпосередньо керував діями підпорядкованих підрозділів на місці виникнення пожежі.
Усім відомі фото та відео тих тваринок, які ще намагалися врятуватись, та, на жаль, і тих, що загинули. Ви, напевно,бачили це на власні очі?
Що вам сказати… Це взагалі окрема тема. Навіть зараз, згадуючи їх, хочеться плакати. Дивишся на цих тварин, а в них сльози на очах… Звісно, якщо була в нас така можливість – рятували.
Проте, мені здається, у нас звірі більше жахаються від людей. Якось нам лис дорогу перебігав – увесь чорний. Побачив нас – розвернувся і побіг геть. Інший бік у нього був нормальний– рудий, тільки одна сторона обгоріла. Як ти його врятуєш, якщо він буде бігти від тебе з усіх сил, допоки не помре?
Хлопці частіше рятують тих тварин, які втекти не можуть. Їжаків, наприклад. Зайчиків знаходили, але переважно було занадто пізно для допомоги. Якщо натрапляють на живих – звісно, намагаються допомогти. Пантенолом бризкають, до живої трави підводять, щоб він собі там оклигав…
Як ви дотримувались протиепідеміологічних заходів?
Звичайно, для нас вони відносні. Адже ми не можемо самоізолюватися та сидіти вдома. У нашій роботі карантину не буває. Маски видали, ми їх надягаємо. Рукавиці у нас і так є… Але, попри певні обмеження, що наразі діють в Україні, в нашій роботі мало що змінилося. Навіть дивуєшся: ніби ж і карантин, люди мають вдома сидіти. Звідки тоді стільки пожеж в екосистемах?
На вашій пам’яті були такі надзвичайні події чи ситуації, щоб необхідно було залучати стільки сил та засобів?
Житомирщина – регіон лісів, тому пожежі тут трапляються щороку. Але ж такого, щоб до нас приїжджали колеги не лише з інших районів, а й з областей, не пам’ятаю за весь час служби.
Та і всі старожили кажуть, що така пожежа востаннє була 24 роки тому. Тут знову ж повернуся до погодних умов – зима без опадів плюс вітер. Сухий мох спрацьовував, як старе кресало. На наших очах вогонь у кількох місцях «телепортувався» через шестиметрову піщану дорогу, що вважалася повноцінним бар’єром. Так само він перекидався і на будинки, буквально спопеляючи їх. Дерев’яні колоди вигорали дотла, гранітне каміння фундаменту нагадувало капустяні качани, що розкрилися. Навіть колодязь згорів на півтора метра вглиб! Ви уявляєте, яка сухість там була?
Коли пожежі вже трошки вщухли, я мав можливість проїхатись лісом, де пройшовся вогонь. Так боляче від того масштабу шкоди, все чорне…
Ця весна – сумна сторінка в історії Житомирщини. Справді, так «зелені легені» Полісся вже давно не горіли. Це має стати добрячим уроком для всіх нас. Природу треба берегти, а не нищити власними руками. Ну а усім вогнеборцям України хочеться подякувати за те, що й у свята, і в будні, і в карантин вони тижнями боролися з вогняним пеклом, та й не лише на території Житомирщини. І вистояли цей бій ціною неймовірних зусиль. Величезна повага вам, хлопці! А ми… Давайте хоч зайвої роботи не будемо їм підкидати.
Ірина РОМАНЮК, Павло ФРАНЧУК, управління ДСНС України у Житомирській області
Фото: Віталій ЮШКЕВИЧ
