Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності, пов’язаної з розмінуванням (International Day for Mine Awareness and Assistance in Mine Action) проголошено Генеральною асамблеєю ООН 8 грудня 2005 року. Відповідною резолюцією його встановлено відзначати 4 квітня кожного року. В згаданій резолюції висловлюється глибока стурбованість і занепокоєність щодо наявності масштабних гуманітарних проблем із цих питань.
Небезпеки, пов’язані з використання цього виду озброєнь призводять до важких і довготривалих соціально-економічних наслідків та створюють серйозну загрозу безпеці, здоров’ю і життю цивільного населення держав, де є проблеми з мінами і замінованими об’єктами. Вибухонебезпечні предмети минулих і сучасних воєн також перешкоджають економічному розвитку окремих територій.
Із проблемами мінної безпеки стикаються всі країни, які проходять чи пройшли через збройні конфлікти. До останнього часу одним із найбільш замінованих регіонів Європи були Боснія й Герцеговина, де досі заміновано 1218,50 км ², тобто 2,4% усієї території країни. Скажімо у Боснії, де війна припинилася 1996 року, люди досі підриваються на мінах, навіть попри те, що в країні вже відбулося кілька етапів потужної програми з розмінування.
Як показує досвід останніх років, міни все ще залишаються грізною зброєю, а з розвитком цих військових технологій ситуація з травмуваннями й статистика загибелі людей тільки погіршуються. Фахівці з розмінування визнають, що із розвитком військової техніки до списку знань щодо мінної безпеки ще довго доведеться додавати інформацію про те, – які міни нині використовуються військовими, а які – ні.
Питання інформування населення про мінну небезпеку потрібно починати на самому початку кожного збройного конфлікту. Разом з цим, не менш важливими є питання розмінування й очистки території від вибухонебезпечних предметів. Перше і друге повинні здійснюватися паралельно. Отож, кожній державі, на території якої були збройні конфлікти, потрібно максимально провести розмінування.
Договір про заборону протипіхотних мін, прийнятий в 1999 році, нині ратифікували вже три чверті всіх країн світу, в тому числі й Україна. Нині договором заборонено виробництво, накопичення і застосування протипіхотних наземних мін. Цей документ допоміг знизити загальну кількість жертв, однак кожного року міни все ще вбивають або калічать тисячі людей.
Нинішня ситуація в Україні є тривожним сигналом про те, що, попри глобальний прогрес у розмінуванні, діти та дорослі й досі продовжують ставати жертвами мін та інших вибухонебезпечних предметів минулих воєн.
Ситуація в цій сфері у світі загострилася ще у 2015 році. Тоді загальна кількість жертв від мін та інших боєприпасів сягнула свого максимуму – 5 461 загиблих та постраждалих у всьому світі – зросла на 75%. У 2013 році жертвами вибухів мін та інших боєприпасів минулих воєн у світі стали 3308 осіб. З них травм зазнали 1112 дітей, 333 з яких померли в результаті отриманих поранень. Понад 2/3 жертв були цивільними і 38% – дітьми.
А в 2016 році Україна потрапила до списку держав, в яких було зафіксовано найбільше жертв від вибухів мін. Про це йдеться у доповіді Міжнародного руху за заборону протипіхотних мін. Найбільшу кількість поранених та загиблих внаслідок вибуху мін зафіксували в Афганістані – 1310 осіб, Лівії – 1004, Ємені – 988, Сирії – 864 та Україні – 589.
Разом з цим, мінна небезпека в Україні також ставить під загрозу можливість повернення внутрішніх переселенців на Донбас, оскільки без попереднього розмінування нормальне безпечне життя на територіях, де й досі ведуться активні бойові дії, неможливе. До речі, дані офіційної і реальної статистики не завжди збігаються – існують певні похибки і насправді кількість жертв може бути значно вищою.
