Тема Чорнобиля у нас на слуху вже понад 30 років. Спочатку вона людей жахала своєю невідомістю і закритістю. Мало хто знав про рівні реальної небезпеки, які загрози приховують невидимі радіонукліди і як їх вплив уже позначився чи позначиться у віддаленому майбутньому на здоров’ї прийдешніх поколінь українців
Із плином часу, побачивши, що апокаліптичні сценарії багатьох прогнозів не збуваються у тих масштабах і формах, як це дехто прогнозував, і з різних, незрозумілих для обивателя причин спадає до цієї теми інтерес держави – Чорнобильську катастрофу поступово почали сприймати не як законсервовану в часі небезпеку, а як подію, яка рік за роком віддаляється від нас в історію. Тепер Чорнобиль став ближчим, бо в суспільній свідомості почав утверджуватися стереотип, що землі Зони відчуження саморекультивуються, а їх межі можна скорочувати і повертати до сфери господарської діяльності. Особливо відчуття безпечності щодо сусідства із Зоною відчуження у багатьох з’явилося після завершення будівництва нового конфаймента над старим об’єктом Укриття, що багато років, як міг, служив захисним бар’єром на шляху поширення радіонуклідів із четвертого, зруйнованого енергоблока ЧАЕС.
Зараз уже точаться серйозні дискусії щодо будівництва на території Зони відчуження електростанції на сонячній енергії. З’являються пропозиції, зважаючи на відродження на цій території, певною мірою ізольованій від впливу людини, ендемічних рослин і червонокнижних тварин – створення природного заповідника.
Водночас Чорнобиль став віддаленішим від широкого загалу людей першочергово тим, що якщо більшість наших громадян, зважаючи на специфічність і складність тематики, не отримала достатньої інформації тоді, коли про це говорилося багато, то нині, коли ця тема практично випала з інформаційного контексту і до неї практично ніхто не звертається, про те, що відбувається у Зоні відчуження з живою природою і ними самими під дією радіонуклідів чорнобильського походження, люди не знають майже нічого. Звідси дві форми зацікавленості. Одні хочуть відвідати Зону відчуження, бо там ще не були, як музей, навіть не беручи до уваги тієї обставини, що це «прогулянка» на територію з певним ризиком для здоров’я. Інші – з острахом і запитанням, чи справді за ці роки подолання наслідків катастрофи атомну стихію вгамували і чи ця невидима небезпека ще продовжує робити свою чорну справу, знаючи, що практично згорнуті майже всі наукові програми чорнобильського спрямування. У кожного свій інтерес. Кожен, відвідуючи Зону відчуження, очікує і бачить своє…
Продовження читайте на сторінках вересневого номера “Надзвичайної ситуації +”. Замовити журнал можна в редакції за номером: 098-893-2093 або 044-331-8107.
