Відповідно до статистичних даних, щороку в Україні виникає понад 68 тис. пожеж, а зі 145 надзвичайних ситуацій 75 % становлять великомасштабні пожежі. Загалом протягом останніх 10 років спостерігається певна тенденція до зменшення їх кількості
Зазвичай, в Україні стан пожеж аналізується без співвідношення з даними інших країн. Саме тому результати аналізу досить однобічні. При цьому розглядання і тлумачення ситуації, що спирається на кількість небезпечних подій, пов’язаних із пожежами, й кількість загиблих на них без урахування стану готовності до дій та ефективності роботи сил реагування на небезпечні події, не дає вичерпної інформації для її реального оцінювання. Відсутність проведення саме комплексного оцінювання ситуації з пожежами у державі ставить під сумнів дійсність існуючих результатів оцінювання і не визначає важливий показник – рівень захисту населення від пожеж порівняно з іншими країнами.
Дані звіту світової статистики пожеж, що оприлюднені Міжнародною асоціацією пожежно-рятувальних служб у 2017 році, дає підстави визначити таке:
- порівняно зі світовою та європейською статистикою пожеж в Україні зберігається незадовільний стан у сфері захисту населення від пожеж;
- ефективність існуючої системи реагування на небезпечні події (пожежі) в Україні низька порівняно зі статистикою оперативно-тактичної роботи протипожежних служб країн ЄС;
- мають місце невідповідності й розбіжності у веденні світової пожежної статистики країнами ЄС та Україною, зокрема в оцінюванні роботи систем реагування на небезпечні події.
ЗАГИБЕЛЬ ЛЮДЕЙ НА ПОЖЕЖАХ
Почнімо з головного – загибель людей на пожежах. Це основний показник ефективності захисту населення від пожеж у державі. Щороку внаслідок пожеж в Україні гине понад 2,3 тис. людей, 75 % пожеж і 96 % загиблих припадає на житловий сектор.
Найбільше людей гине на пожежах у житлових спорудах, що розташовані у сільській місцевості – до 60 %
Це пов’язано з відсутністю проведення профілактичних протипожежних заходів у приватному житловому секторі та низьким рівнем захисту цих територій пожежно-рятувальними підрозділами. Зараз є сподівання, що адміністративно-територіальна реформа дозволить об’єднаним територіальним громадам на місцевому рівні узяти пожежну безпеку громади у власні руки, принаймні у сфері забезпечення заходів протипожежної профілактики.
РОБОТА ПОЖЕЖНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Непроста ситуація складається із розташуванням пожежних депо. Потрібно звернути увагу на те, що існуючі норми щодо утворення підрозділів пожежної охорони у сільській місцевості не дозволяють повною мірою розв’язати проблему оперативного реагування місцевих підрозділів пожежної охорони на пожежі, тим самим значно впливати на запобігання загибелі людей під час них.
Так, єдині в Україні нормативи часу прибуття першого пожежного підрозділу на виклик, встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження критеріїв утворення пожежно-рятувальних підрозділів (частин) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та переліку суб’єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини)» від 27.11.2013 № 874, визначають різний час прибуття. Для міст норматив становить 10 хв, а для села – 20 хв (в окремих випадках навіть 25 хв). Зазначене порушує статтю 24 Конституції України, яка гарантує рівні права громадянам держави. Де ж рівність захисту? Адже, відповідно до постанови, вона залежить від місця проживання людини.
Більш того, національна система розрахунку дислокації пожежних підрозділів суттєво відрізняється від країн-партнерів, наприклад, муніципалітетів Франції та Німеччини або місцевого й окружного рівнів штатів США. По-перше, кількість сил пожежної охорони громади в межах кожної адміністративно-територіальної одиниці має бути достатньою для реалізації завдань за призначенням – гасіння пожеж. По-друге, основою розрахунків є не нормований час прибуття до місця виклику першого підрозділу, а розрахунок прибуття одиниць пожежної техніки спирається на два основні параметри:
- початок гасіння пожежі – встановлюється розрахунком і складається з часу прибуття й бойового розгортання пожежного підрозділу та має бути меншим за час вільного розвитку пожежі, як правило, до 10 хв;
- критичний час надання медичної допомоги постраждалому внаслідок впливу на нього продуктів горіння – до 14 хв, тобто час, коли ще можлива реанімація постраждалої людини.
НИНІ ДІЮЧІ ПІДХОДИ ПОТРЕБУЮТЬ ЗМІН
Підхід, який упроваджено в Україні, як правило, призводить до пожеж, що мають затяжний характер, та забезпечує не порятунок людей, а констатацію факту їхньої загибелі. Тому й різниця у кількості загиблих на пожежах між Україною та, наприклад, Польщею (практично однакові за територіально-економічним положенням країни) у середньому майже у 6 разів і складає 2,3 тис. і 410 осіб відповідно.
Для розв’язання цього питання потрібне розуміння існуючої проблеми й чітка позиція регулятора, спрямована на зміну існуючого стану, а її, на жаль, немає. Пропозиції щодо адміністративно-територіальної реформи стосуються впровадження в межах об’єднаних територіальних громад надмірно зарегульованого (у багатьох випадках формального) механізму цивільного захисту, а нові підходи у системі реагування на небезпечні події, що ґрунтуються на оперативності дій пожежно-рятувальних і аварійно-рятувальних підрозділів, та основи єдиного механізму цивільного захисту ЄС, яким має бути запроваджена єдина система класифікації, організації, моніторингу, управління тощо у сфері цивільного захисту, до розгляду не пропонуються.
Відповідно до статистичних даних, у країнах ЄС оперативне реагування на небезпечні події (пожежі) забезпечується значною кількістю (майже 80 %) пожежних частин, у яких розміщена одна одиниця основної пожежної техніки (автоцистерна), що забезпечує розширену дислокацію пожежних депо й оперативність реагування, дозволяє мінімізувати ризик впливу на людину небезпечних чинників пожежі та знижує ймовірність виникнення розвиненої пожежі.
І тут є сподівання, що Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України буде прийнятий проект ДБН «Планування та забудова територій», а Національним органом стандартизації України – проект ДСТУ «Пожежно-рятувальні підрозділи (частини). Вимоги до дислокації і району виїзду, комплектування пожежними автомобілями та проектування», якими встановлюються порівняно нові підходи, хоча й далекі до прийнятих у ЄС, щодо дислокації пожежних підрозділів.
СТАН АВТОМАТИЧНИХ СИСТЕМ ПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ МАЄ РЕГУЛЮВАТИСЬ ДЕРЖАВОЮ
Вчасна евакуація людей з об’єкта пожежі та гасіння пожежі на початковій стадії її розвитку значною мірою залежить і від рівня ефективної дії автоматичних систем виявлення й гасіння пожеж, а реагування на таку небезпечну подію пожежно-рятувальних підрозділів – від рівня автоматизації диспетчерської служби та її взаємодії із системою автоматичного пожежного захисту. Тобто у нашому випадку йдеться про автоматизацію проходження сигналу «пожежа» від об’єкта захисту до бойового розрахунку пожежного автомобіля.
Прототипами таких систем більш-менш обладнані Оперативно-координаційні центри ДСНС окремих областей України. При цьому, зрушень у цьому напрямі протягом останніх років не спостерігається. Хоча для розв’язання цього питання досить визнати Оперативно-координаційні центри територіальних органів ДСНС та диспетчерські об’єктових пожежно-рятувальних частин пультами системи пожежного спостереження, що розв’яже питання оперативності реагування, а головне – спонукатиме їх до технічного розвитку. Система диспетчеризації підрозділів ДСНС певною мірою пов’язана з бажанням державного регулятора привести її до ладу. Однак, зважаючи на останній наказ МВС України «Про затвердження Змін до правил з пожежного спостерігання» від 13.02.2017 № 111, перспектив на поліпшення ситуації немає.
Слід зазначити ще один важливий аспект: стан автоматичних систем пожежного захисту є невід’ємною частиною захисту від пожеж і як складова системи безпеки населення має регулюватися державою. Однак питаннями технічного регулювання у цій сфері займаються приватні структури, акти технічного нормування, спрямовані на підвищення загального рівня захисту населення від пожеж, який має гарантувати держава через свого регулятора, ними не впроваджуються.
ВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ В УКРАЇНІ
Щодо розбіжності у веденні статистичних даних в Україні та країнах ЄС. Останні рішення керівництва ДСНС на колегії у липні 2017 року не додають надії на прогресивні зміни. Знову має місце завуальоване, ручне коригування статистикою пожеж в окремих областях держави. Саме такий підхід є засобом не розв’язання проблеми, а ухилення від її розгляду. За своєю суттю нас повинен цікавити рівень захисту людини від пожеж, який в Україні далеко не на висоті, а для того щоб забезпечити його на належному рівні, ми повинні мати у своєму розпорядженні реальні статистичні дані щодо кількості пожеж у країні. Навіть більше, прозорість статистики пожеж надасть державному регулятору потужну платформу для формування громадської думки щодо першочерговості рішень, спрямованих на підвищення рівня захисту населення, належного фінансування системи реагування на надзвичайні ситуації. І знову порівняємо із Польщею, де середня кількість пожеж складає 145 тис. на рік, а в нас – лише 68 тис. Це ж удвічі менше! Добре? Аж ніяк.
Неправдива статистика пожеж, окрім уявного благополуччя, не дає дійсних результатів у підсумку кінцевої оцінки діяльності всієї системи захисту населення. Крім того, слід звернути увагу і на перспективу впровадження в Україні системи управління ризиками на основі ризик-орієнтовного підходу. Основою найбільш розповсюдженого феноменологічного методу оцінювання пожежних ризиків є статистичні данні, від точності яких залежить надійність результатів оцінювання
Зважаючи на означене та враховуючи можливі перспективи розвитку сфери пожежної безпеки, регулятору слід ініціювати внесення змін до постанови КМУ «Про затвердження Порядку обліку пожеж та їх наслідків» від 26.12.2003 № 2030 та вилучити абзаци 3 і 4 статті 6 «Не підлягають обліку», а саме: випадки коротких замикань та горіння на відкритій території, які є підґрунтям ручного керування статистичними даними пожеж.
Навіть після такого поверхового розгляду стану справ із пожежами в Україні виникає неповне розуміння Стратегії реформування системи Державної служби з надзвичайних ситуацій, ухваленої розпорядженням КМУ від 25.01.2017 № 61-р, у преамбулі якої визначені проблеми, що дійсно мають місце в реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення належного рівня безпеки життєдіяльності населення, його захисту від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, а шляхи і способи їх розв’язання, запропоновані державним регулятором, не передбачають адекватних заходів.
Повернутись обличчям до проблем захисту населення ніколи не пізно, але хотілося б, щоб це сталося якомога раніше, адже від цього залежить збереження життя і здоров’я людей.
Олександр БОРИС, ГС «Міжнародна асоціація цивільного захисту України»
