Протягом ХХ століття у світі сталося багато випадків надзвичайних ситуацій, пов’язаних із морським транспортом, наслідками яких стали грандіозні катастрофи з великими людськими жертвами і значними матеріальними втратами. Це були «катастрофи століття». Одна з них – вибух у канадському порту Галіфакс 6 грудня 1917 року, який додали до переліку найпотужніших вибухів, влаштованих людиною до появи ядерної зброї. З часу Галіфакської катастрофи минуло сто років, але й досі ця історія дуже повчальна
Перша світова війна добігала кінця, але на морських шляхах ще тривали досить інтенсивні перевезення військових вантажів із використанням транспорту найрізноманітного призначення. Два судна, задіяні у цих перевезеннях, – за нинішніми масштабами кораблі невеликі за розмірами, але їх зіткнення за своїми наслідками було жахливим. Кількість смертей і збитки, заподіяні внаслідок вибуху корабля «Монблан» – катастрофічні.
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВАНТАЖ «МОНБЛАНУ»
5 грудня 1917 року на рейд канадського порту Галіфакс прибуло невелике транспортне судно – одне з багатьох, що перетинало в ті неспокійні воєнні роки води Атлантики. Будувалося воно на англійській верфі в Мідлсборо й мало назву «Монблан». Спущений на воду 1899 року, довжиною 97,5 м, двощогловий суховантаж «Монблан» придбала французька судноплавна компанія. На вимогу Адміралтейства Франції, яке у воєнний час мало право розпоряджатися торговим флотом країни, власники підремонтували борти пароплава, встановили на його баку чотиридюймову гармату і пофарбували судно – «Монблан» став військовим допоміжним транспортом.
Цілком пересічна посудина, якби не її засекречений вантаж, півтори тижня тому взятий на борт у порту Нью-Йорка. У чотирьох трюмах «Монблану» перебувала потужна вибухівка: 2300 т рідкої і сухої пікринової кислоти і 200 т (за іншими даними – 300 т) тринітротолуолу (тротилу).
З огляду на те, що пікринова кислота (тринітрофенол) за своєю бризантністю на 25% потужніша за тротил, слід вважати, що на «Монблані» знаходилося тоді більше 3 тис. т вибухових речовин у тротиловому еквіваленті. Понад те, на палубу було прийнято 10 т «порохової бавовни» (піроксиліну) і 35 т бензолу – новітнього на той час пального для танків і бронеавтомобілів. Таким чином, «Монблан» був виключно вибухонебезпечний і вимагав відповідного «делікатного» ставлення і підвищеної уваги. Цей небезпечний паливно-вибуховий вантаж відправили до французького порту Бордо, щоб використовувати в боях проти кайзерівської Німеччини.
Перетинати поодинці Атлантичний океан тоді було занадто небезпечно. Хоча Німеччина, вочевидь, програвала війну, на океанських просторах її крейсери і підводні човни продовжували полювати за суднами супротивника. Тому в Галіфаксі формувалися конвої, щоб суховантажі перетинали Атлантику під охороною військових кораблів. Мав приєднатися до такого конвою і «Монблан».
НЕОЧІКУВАНЕ ЗІТКНЕННЯ
Наступного ранку, у четвер 6 грудня, після дозволу військових, капітан «Монблана» Ем ле Мєдек віддав розпорядження вибирати якір і попросив місцевого лоцмана виконувати свої обов’язки – судно увійшло в шестимильну гавань Галіфакса. Приблизно в цей самий час, через протоку Нарроуз, що розділяє Галіфакс на дві частини, у відкрите море прямувало норвезьке судно «Імо». З моря увійти у вузький фарватер було справою непростою: з одного його боку розташовувалися мінні поля, а з іншого тяглися мережі загороджень, що перекривали шлях підводним човнам противника. До того ж назустріч йшли інші важко навантажені судна, і треба було дотримуватися граничної обережності.
Лоцман, знав, який вантаж знаходився на палубі і в трюмах «Монблану», і, будучи досить досвідченим, впевнено вів судно вузьким фарватером за добре відомими йому береговими орієнтирами, дотримуючись дозволеної швидкості в чотири вузли (приблизно 7,4 км на годину). Видимість того ранку була відмінною. І, звичайно ж, ніхто не очікував, що за ідеальної видимості і таких малих швидкостях руху суден, форштевень «Імо» вріжеться в правий борт носової частини «Монблану» на глибинні 3 м.
Від удару розбилися бочки з бензолом, який став розтікатися палубою, а звідти – потрапив до трюмів. У цій ситуації досить було однієї іскри, щоб пожежа стала неминучою. Капітан «Імо» вирішив витягнути застряглий у «Монблані» форштевень свого корабля. Було дано задній хід, й «Імо» з великим скреготом став виходити з пробоїни в «Монблані». Проте від тертя корпусів утворилися іскри, які й підпалили бензол, що розлився палубою. На «Монблані» виникла пожежа, полум’я якої досить швидко охопило майже всю носову частину корабля. Вогнегасників не було, пожежні крани могли бути введені в дію тільки на баку, де тепер вирувало полум’я, вибухали бензольні бочки, а розпечені осколки металу падали на палубу транспорту.
РЕЗУЛЬТАТИ ВИБУХУ
Спочатку екіпаж «Монблану» героїчно намагався ліквідувати пожежу, оскільки розумів, що трапиться, якщо вогонь дістанеться до динаміту. Однак спроби екіпажу не увінчалися успіхом, і через кілька хвилин капітан дав команду «залишити судно». Люди посідали у рятувальні шлюпки й щосили почали гребти до берега. Палаюче судно безуправно дрейфувало, і за кілька хвилин після того, як екіпаж залишив «Монблан», корабель зачепив дерев’яні пірси доків і вони загорілися. На це відреагувало пожежне управління Галіфаксу, до місця трагедії прибули пожежні кораблі. Штормова команда закріпила трос на кормі «Монблану» і передала його кінець на буксирний пароплав, який почав відводити суховантаж у бік моря.
Щоб уникнути катастрофи, не вистачило приблизно півгодини. Дим і метушня привернули увагу десятків людей, що стали збиратися на обох берегах протоки, зокрема й дітей, які бігли до доків, щоб подивитися на пожежу. І це було їхньою великою помилкою.
О 9 годині 06 хвилин, через двадцять хвилин після зіткнення, «Монблан» вибухнув. Ударна хвиля була настільки сильною, що зруйнувала все і вбила всіх на околиці Річмонда (район Галіфаксу). За офіційними даними, жертвами стали 1963 людини, 2 тис. осіб зникли безвісти. Одна з канадських газет повідомила, що тільки фірма галіфакського трунаря Мак-Галіврея виготовила 3,2 тис. надгробків. У трьох міських школах із 500 учнів залишилися в живих лише 11. Усе, що знаходилося на площі в 132 га, було зруйновано дощенту і повсюдно почалися пожежі. Осколками віконного скла, що розлетілися, засліпило майже 400 людей; травми отримали – близько 9 тис. осіб.
Північну частину міста – район Річмонд практично повністю зрівняло із землею. Всього в місті було повністю знищено 1,6 тис. будинків, 12 тис. – отримали серйозні пошкодження. Без даху над головою залишилося майже 25 тис. населення міста.
Що стосується «Монблану», то його гармату відкинуло на 5 км від місця вибуху. Проте увесь екіпаж «Монблану» вижив, крім однієї людини, яка померла пізніше від ран, отриманих під час вибуху.
Вибух був чутний і повибивав шибки в будинках на відстані 96 км від місця події
Коли вибухова хвиля втратила свою силу, в протоці утворилася придонна хвиля заввишки близько 5 м. Вона зірвала з якорів і бочок десятки суден. Нею був підхоплений й «Імо». З частково збереженим спардеком, без труби і з погнутими щоглами, він був викинутий на берег. На ньому загинули капітан, лоцман і п’ятеро матросів. Проте корабель був відремонтований заново, отримав іншу назву і повернувся на службу в Осло. Він затонув п’ять років по тому, налетівши на риф біля берегів Фолклендських островів.
Норвезький пароплав «Ховланд», що стояв у сухому доці, був майже повністю зруйнований. Крім цього, загинуло дві третини екіпажу на кожному з тих кораблів і суден, що стояли в гавані Галіфакса. Місто і порт наполовину були зруйновані. Загальний матеріальний збиток від трагедії склав 35 млн канадських доларів.
ДОПОМОГА ЗВІДУСІЛЬ
На світанку 7 грудня над Галіфаксом вдарили морози і почалась снігова хуртовина, а через добу з боку Атлантики на місто налетів шторм, один із найсильніших за останні 20 років. Снігова негода дуже ускладнювала роботу рятувальних партій, руїни занесло снігом, тому витягнути з-під уламків вдалося не всіх. Пожежі вирували в місті кілька днів.
Коли світ дізнався про катастрофу, до Галіфаксу направили допомогу. Із Бостона прибув спеціальний потяг із медикаментами і продуктами, потім ще один – обладнаний під шпиталь, із ним приїхали 30 лікарів: хірурги, окулісти – та 100 сестер милосердя. Із Нью-Йорка доставили 10 тис. теплих ковдр, медикаменти, продукти. Потім до Галіфакса стали прибувати пароплави з одягом, будматеріалами, цементом, цвяхами. У багатьох країнах збирали пожертви на користь мешканців зруйнованого міста. У підсумку Галіфакс отримав 30 млн доларів.
Особливу активність і рішучість у рятувальних заходах виявили американські штати Мен і Массачусетс. Канадська газета «Глоуб» наступного дня після катастрофи зазначила їх щедрість, участь і людинолюбство в передовиці під назвою «Вражаюча допомога від нашого союзника».
ПРОВЕДЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
Ще не встигли в місті загасити всі пожежі і ще не були витягнуті з-під уламків будівель усі трупи, як населення Галіфаксу зажадало від губернатора видати їм винуватців катастрофи. 13 грудня 1917 року в уцілілому приміщенні міського суду почалося розслідування причин катастрофи. Під час допиту капітан Ем ле Мєдек детально охарактеризував завантаження вибухівки в Нью-Йорку, пояснив причини прибуття в Галіфакс і розповів про інструкції, які він отримав напередодні перед входом у бухту. Він доповів суду, які він давав звукові сигнали і які робив маневри. Потім розповів, за яких обставин судна зіткнулися.
Із норвезької сторони показання давав старший штурман, через загибель капітана і лоцмана «Імо». Згідно з норвезькою версією, «Монблан» сам підставив свій борт під форштевень «Імо».
Проте під час розслідування нікому із суддів не прийшла в голову думка звинуватити в Галіфакській катастрофі Британське адміралтейство, яке фактично наказало судну, наповненому вибухівкою, увійти в протоку, що проходить через місто, і кинути якір у бухті, де воно повинно було чекати формування конвою. Впадає в очі парадоксальний факт: судно, яке прийняло небезпечний вантаж (величезну партію вибухових речовин), змусили слідувати в затоку, забиту суднами. Чомусь нікому не спало на думку віддати наказ очікувати конвой на зовнішньому рейді Галіфакса під охороною канонерських човнів. Якби навіть у борт «Монблану» влучила торпеда німецького підводного човна, то місто не постраждало б. Однак про це на суді не було сказано ні слова.
На початку лютого 1918 року верховний суддя оголосив рішення суду. У тринадцяти розлогих пунктах вся провина за катастрофу покладалася на капітана «Монблану» і його лоцмана. В ухвалі йшлося, що вони порушили «Правила запобігання зіткненню суден у морі». Суд вимагав кримінального покарання лоцмана, рекомендував французькій владі позбавити капітана Ема ле Мєдека судноводійських прав і судити його за законами його країни. Капітана і лоцмана «Монблану», а також відповідального за рух суден на внутрішньому рейді, якого звинуватили в тому, що він пізно попередив жителів міста про можливий вибух, взяли під арешт.
У березні 1918 року справа знову слухалася у Верховному суді Канади. Синдикат капітанів далекого плавання Франції подав прохання морського міністра країни про захист капітана Ема ле Мєдека. Через рік він і лоцман були звільнені і обом повернули судноводійські права. Пізніше міжнародний суд, що розбирав позови двох судноплавних компаній, вирішив, що в зіткненні винні рівною мірою обидва судна. Капітан Ем ле Мєдек служив у фірмі «Компанії Женераль Трансатлантік» до 1922 року. За іронією долі, у 1931 році французький уряд, ніби підкреслюючи невинність свого прапора в зіткненні «Монблану» й «Імо», у зв’язку з виходом на пенсію, нагородив колишнього капітана пароплава, що знищив місто, орденом Почесного Легіону.
У цієї трагедії особлива доля: про неї майже забули і одночасно назавжди обезсмертили в кіно та літературі, таким чином вшановуючи пам’ять тих, хто втратив життя внаслідок жахливого вибуху, що стався з вини людей, які подавали помилкові звукові сигнали…
Микола Єрмаков
