Овіяний легендами й сказаннями, величний Рейн століттями ніс через країни Західної Європи чисті й прохолодні води в Північне море. Альпійські кришталеві льодовики й сліпуче-білі сніги постачали його живлющою вологою…
Восени 1986 року на Рейні відбулася одна із самих значущих у Європі екологічних катастроф. Пожежа на хімічному заводі призвела до скидання в ріку 30 тонн пестицидів, ртуті й інших сільськогосподарських хімікатів. Рейн набув червоного кольору, людям у районі ріки було заборонено виходити з будинків. Багато прибережних міст і селищ ФРН, Франції, Люксембургу й Нідерландів були позбавлені основного джерела питної води, оскільки були закриті водопроводи, замість яких використовувалась привізна вода в цистернах. За 10 днів отрута досягла Північного моря. За деякими оцінками загинуло півмільйона риб, деякі види повністю зникли.
КАТАСТРОФА ЧЕРЕЗ ПОЖЕЖУ
Катастрофа почалася з пожежі, що сталася вночі 1 листопада у швейцарському місті Базелі, на складі заводу «Швайцерхалле», що належав хімічному концерну «Сандоз». Одноповерхова будівля складу (100 х 60 м) була зведена зовсім не для зберігання хімікатів, а для розміщення в ній резервного технологічного обладнання. За оцінкою фахівців, у будівлі зберігалося 1246 тонн отрутних і пожежонебезпечних хімічних речовин (серед іншого 824 тонни інсектицидів, 72 тонни гербіцидів, 12 тонн хімікатів, що містили ртуть і 4 тонни різних розчинників). Через міркування невідповідності вимогам пожежної безпеки (відсутність пожежної сигналізації й інших засобів захисту) жодна зі швейцарських страхових компаній не погодилися страхувати склади концерну.
Пожежа була виявлена сторожем близько другої години ночі, коли полум’я вирвалося назовні складу. Телефоном він повідомив про пожежу. Коли пожежні підрозділи прибули на місце події, склад уже був охоплений вогнем. Пожежним довелося працювати в надзвичайно важких умовах. Від палаючих хімікатів піднімалися жовто-бурі клуби отруйного диму, сильне теплове випромінювання не давало вогнеборцям підійти до палаючого складу. Стовп вогню зметнувся на висоту майже 60 м. Вибухали бочки з хімікатами.
Уже в перші хвилини пожежниками Базеля вдалося взяти під контроль розвиток пожежі, забезпечивши значну подачу вогнегасних засобів на палаючий склад. Одночасно, потужними струменями здійснювали охолодження сусідніх споруд, що розташовувалися в небезпечній близькості від пожежі. Силами 160 відважних пожежників вогонь удалося приборкати. Уже не бурхливе полум’я, а хмара розпеченого диму й гарячої пари піднімалася над згорілим кістяком складу. Проте найголовніше – сміливцям вдалося відстояти від вогню сусідній склад, де зберігалися контейнери з фосгеном, надзвичайно отруйним газом. Якби склад із фосгеном зайнявся, то в Базелі виникла б катастрофа, подібна тій, що відбулася на хімічному заводі «Юніон карбайд» в індійському місті Бхопале.
ЗАБРУДНЕНІ ПОВІТРЯ ТА ВОДА
Ранком здавалося, що найгірше вже позаду: пожежу ліквідовано, загрози сусіднім об’єктам немає. Однак мало хто міг припустити, що вода, вдосталь пролита на пожежі, змішавшись із отрутохімікатами, проникла в каналізаційну систему й звідти потрапила до Рейну. Саме у той час, коли пожежники ще вели боротьбу з вогнем, над містом нависла велика млосна хмара й у повітрі відчувався сильний запах сірки через вибухи й горіння бочок із діоксидом сірки, сірковуглецем й іншими токсичними хімікатами, що зберігалися на складі. У зв’язку із цим, на вулицях міста з’явилися поліцейські машини з гучномовцями. Населення попереджали про небезпеку, радили не залишати помешкань, не виходити на вулиці, закрити вікна й двері.
О 7-й годині ранку отруйну хмару над містом було визнано «нешкідливою». Поліція під натиском фахівців концерну «Сандоз» скасувала заборону й дозволила людям виходити на вулиці. Правоохоронці заявляли, що ніякої загрози ні жителям Базеля, ні водам Рейну немає й тривога здійнята дарма. Однак за кілька годин після цієї заяви на поверхню ріки спливли сотні тисяч мертвих риб. Це був незаперечний доказ проникнення у води річки токсичних речовин. Тоді у базельців урвався терпець. Тисячі жителів міста вийшли на вулиці, щоб виразити протест проти свавілля й зневаги до здоров’я людей з боку влади.
Відомство з охорони навколишнього середовища кантону Базель було змушене офіційно визнати отруйність води у Рейні в концентрації, небезпечній для життя людей. Аналізи показали, що в річці разом із розчинниками виявилася й ртуть (щонайменше 200 кг), яка практично не розкладається й може потрапити в продукти харчування. Вже пізніше (6–7 листопада) між Базелем і Карлсруе з Рейну було виловлено більше мільйона мертвих риб, у тому числі 150 тисяч вугрів. «Ми повинні виходити з того, що у верхньому плині Рейну знищене все живе, – заявив журналістам представник Спілки рибалок Баден-Вюртенбергу. – Подібної трагедії Рейн ще не знав».
5 листопада базельські лабораторії виявили у водах Рейну дивну аномалію: річкова вода, узята на дослідження в районі іншого хімічного концерну «Сибо-Гейги», містила токсичну речовину, украй небезпечну для живих організмів. Поки вчені міркували, дирекція «Сибо-Гейги» зізналася: так, 31 жовтня, за день до пожежі, відбулася виробнича аварія, і в Рейн потрапило 400 л атразину, що використовували для виготовлення препаратів для боротьби зі шкідниками рослин. Дирекція приховала цей факт, сподіваючись усе звалити на пожежу на складі хімікатів концерну «Сандоз». Виявляється, «під шумок» й інші індустріальні концерни скинули в ці дні в Рейн відходи виробництва.
НЕБЕЗПЕЧНА ЗАГРОЗА
Катастрофа змінила водний баланс ріки на багато років. Із Рейну зникла риба. На думку орнітологів, на береги річки ніколи не повернуться 100 тис. диких качок, що там перебували. Більше того, отруйні речовини потрапили в ґрунтові води, і явні сліди пестицидів виявлені були у Франції в питній воді Страсбурга. Це означало, що під загрозою опинилося здоров’я й життя тисячі французів.
Французькі вчені відзначали, що ртуть, яка просочилася під час пожежі на складі, осіла на дні Рейну й з кожною повінню буде знову підніматися на поверхню ріки. Крім того, вони були надзвичайно стурбовані тим, що 1246 тонн хімічних продуктів, що згоріли під час пожежі, у вигляді водяної пари й отруйного диму піднялися в атмосферу Базеля. Із дощами й вітром вони повернуться на землю й завдадуть шкоди.
До часу виникнення пожежі й її наслідків, екологи неодноразово били на сполох, називаючи багато річок Західної Європи постраждалими від промислових скидів. До забруднення вод Рейну і його притоку доклали рук й німецькі індустріальні гіганти. Хімічні концерни безконтрольно отруювали навколишнє середовище й води Рейну протягом багатьох років. Заводи концерну «Хехст» неодноразово отруювали Майн, притоку Рейну, до самої Голландії.
Оцінку катастрофі, що сталася на хімічному заводі концерну «Сандоз», дала німецька газета «Унзере цайт», яка виходила в Дюссельдорфі: «У Бонні й Кельні хвилі Рейну викидають на береги дохлу рибу. Помічено й мертвих птахів, що потрапили, вочевидь, в отруєну димну хмару. Разом із водами Рейну отрутна смерть поширюється Центральною Європою.
Те, що сталося, вказує, на який ризик готові і йдуть адміністрації концернів у своєму прагненні отримати максимальний прибуток. Бачимо явну зневагу до життя і здоров’я сотень тисяч людей. Тепер наслідки катастрофи намагаються сховати, затушувати. Політики й промисловці ФРН за частиною неправди буквально змагаються з керівниками швейцарського концерну. Засоби тут різні, але мета одна: будь-що-будь довести, начебто ніякої небезпеки для Рейну немає. У завзятому прагненні обдурити населення політичні діячі об’єдналися з товстосумами з хімічних концернів, які й спрямовують пропагандистську компанію. У її основі – бажання відволікти увагу громадськості від діяльності хімічних фірм ФРН «Басф» і «Байер», на догоду надприбуткам руйнуючи навколишнє середовище».
Через отруєння Рейну воду з артезіанських свердловин у населені пункти доставляли автоцистернами. Тисячі людей із бідонами й каністрами щодня вишиковувалися біля автівок, що доставляли питну воду. Багато насосних станцій і очисних споруд, через які рейнські води потрапляли до системи водопостачання, довелося тимчасово відключити.
Протягом двох тижнів після пожежі в Базелі населення деяких прирічних міст і сіл змушено було максимально обмежити споживання води в домашніх господарствах. Причиною тому виявилися дві отруйні хвилі, що прокотилися Рейном від Швейцарії до Голландії під час пожежі на території хімічного заводу концерну «Сандоз».
ВЛАДНІ ЗАХОДИ
У столиці Швейцарії, Берні, на початку грудня 1986 року відбулося надзвичайне засідання обох палат парламенту, присвячене екологічним наслідкам катастрофи, до якої призвела пожежа на складі хімічного концерну «Сандоз» у Базелі. Президент Швейцарії Альфонс Эглі інформував членів Федеральних зборів, що будуть вжиті державні заходи із запобігання подібним катастрофам.
Після бурхливої реакції громадськості вже 1987 року була прийнята «Програма дій – Рейн», розрахована до 2000 року. По-іншому вона називалася «Лосось-2000», тому що була націлена на повернення в річку протягом визначеного терміну цієї чутливої до забруднень риби. Починаючи з 1990-х років фокус роботи екологів змістився з виявлення у воді важких металів, продуктів харчування й хлорованих продуктів, на пошук слідів пестицидів, фармацевтичних препаратів, побутової хімії й інших мікрозабруднювачів.
Результатом активних дій влади було зменшення кількості нітратів, що скидалися в Рейн, і фосфору на 50%, а зменшення деяких інших забруднень було в межах від 80 до 100%. Лосось повернувся в річку на три роки раніше, 1997 року.
Нова програма «Рейн-2020» була націлена на те, щоб зробити річку досить чистою й для купання. Проби води беруться щодня, у лабораторії вони аналізуються за допомогою мас-спектрометра з дуже високим розрішенням діапозону дослідження. Із початку 2012 року на ньому перевірялася вода на наявність більше 300 речовин.
Від екологічних катастроф, вибухів і пожеж у наші дні ніхто не застрахований. Однак цілком очевидно, що у випадку з отруєнням Рейну велика частка провини, якщо не вся провина, належить керівництву хімічного концерну «Сандоз». Хто, як не адміністрація будь-якого підприємства: хімічного, металургійного чи машинобудівного – зобов’язана піклуватися про профілактичні заходи, що гарантують безпеку виробництва, збереження здоров’я й життя людей.
Микола ЄРМАКОВ
