22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.
На початок грудня 1941 року війська вермахту окупували практично всю територію України. Метою нацистського режиму були підкорення та колонізація України, винищення її людності.
Страшною трагедією часів окупації стало винищення мирного населення в Бабиному Яру в Києві. Усього за роки окупації в Україні загинуло 3,9 млн цивільних людей. До Німеччини з України було вивезено близько 2,4 млн чоловік. Десятки тисяч з них загинули. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів, як серед військових, так і серед цивільного населення.
Збитки ж, завдані народному господарству республіки, становили близько 285 млрд крб., що вп’ятеро перевищувало затрати УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом трьох довоєнних п’ятирічок разом узятих. На руїни перетворилося 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 10 млн людей залишилися без житла.
