Велика пожежа 1917 року стала визначною подією в історії Салоніків і помітно змінила вигляд міста
У Першій світовій війні Греція дотримувалася нейтралітету. Однак із дозволу уряду 1915 року в Салоніки були введені війська Антанти для підтримки своїх сербських союзників на македонському фронті. Дуже швидко Салоніки перетворилися на перевалковий пункт союзницьких військ, і, як наслідок, місто заполонили тисячі французьких і британських солдатів. Разом із цим до міста прибували біженці, збільшивши його населення з 158 тис. осіб, які проживали в Салоніках згідно з переписом 1913 року, до 271 тис. Тимчасовий уряд 1916 року утворив у місті Рух національної оборони.
Салоніки засновані близько 315 року до Р. Х. на місці ще більш древніх Ферм і були одним із найбільших і найсучасніших балканських міст, а місцевий порт – одним із найважливіших центрів торгівлі. Салоніки визволилися з-під влади Османської імперії у 1912 році, приєднавшися до Греції. Більшість жителів міста становили євреї-сефарди, потім за чисельністю йшли греки, турки, болгари та інші національності.
Трагічний день
Пожежа розпочалася в суботу 5 (18) серпня 1917 року приблизно о 15 годині в будинку, що належав бідним біженцям і знаходився в районі між центром і Верхнім містом. Причиною пожежі вважають випадковість. За даними розслідування, проведеного судовими органами, іскри від вогню на кухні будинку впали на сусідній склад, заповнений соломою. Брак води і байдужість сусідів не дозволили відразу загасити вогнище. Через сильний вітер, який знявся того нещасливого дня, вогонь швидко перекинувся на сусідні будинки і став ширитися містом.
Спочатку пожежа поширювалася в двох напрямках: до будинку адміністрації і до ринку. Будівлю адміністрації вдалося врятувати завдяки активній участі її співробітників. Вітер посилювався, і пожежа зі зростаючою швидкістю почала спускатися до центру міста. На світанку наступного дня вітер змінив напрямок, і два фронти вогню знищили увесь торгівельний центр Салоніків.
О 12 годині вогонь дістався до храму Святої Софії, оточивши його по периметру, але не зашкодивши, і продовжив поширюватися на схід, де невдовзі зупинився. Увечері поширення вогню припинилося.
Достатньої кількості води для гасіння пожежі в місті не було, оскільки значна частина водних ресурсів використовувалася союзними силами для харчування солдатів у передмістях. У місті не існувало організованої служби пожежогасіння. Лише нечисленні приватні команди страхових компаній, здебільшого погано навчені, оснащені застарілим обладнанням або взагалі без нього.
Єдиною надією для Салонік було втручання союзницьких сил.
Допомога військових підрозділів
У середині першого дня пожежі французький підрозділ за допомогою динаміту підірвав три будинки поруч зі штабом для створення навколо нього безпечної зони, але не продовжив роботу і відступив, дозволивши вогню просуватися далі. Наступного ранку дві британські пожежні команди з пожежними машинами зупинили вогонь поруч із Білою вежею. Французькі військовики врятували будівлю митниці.
Однак, окрім цих випадків, сили союзників відмовилися припинити постачання своїх таборів і лікарень водою, в такий спосіб, не надавши воду для гасіння пожежі. Генерал Моріс Саррано, комангдувач сил Антанти в Салоніках, прибув на деякий час до будівлі штабу в середині першого дня, але не повертався в охоплені пожежею райони доти, доки пожежа не була ліквідована. Деякі спостерігачі відзначали випадки пограбування магазинів французькими солдатами. Наступного дня генерал Саррано наказав стратити двох солдатів, викритих у мародерстві. Британські війська, з іншого боку, допомагали по можливості, особливо в перевезенні погорільців та їхнього майна військовими вантажівками (французькі водії брали за це гроші).
Збитки від пожежі
Вогонь вирував протягом 32 годин і знищив 9,5 тис. будинків. Без даху над головою залишилося 72,5 тис. жителів. У доповіді до уряду голова Дирекції жертв пожежі констатував розподіл постраждалих за спільнотами: 50 тис. – євреїв, 12,5 тис. – православних і 10 тис. – мусульман. Пожежа знищила будівлі на 120 га, що становило 32% від загальної площі Салонік. Згоріла частина міста, що в офіційних документах позначалася як «постраждала від пожежі зона», в народі називалася просто «погорів». Загальний матеріальний збиток оцінювався у 8 млн золотих лір.
Мапа Салоніків після пожежі
Фото. Епіцентр згарища
Серед згорілих будівель були пошта, телеграф, мерія, освітлювальна та водогінна компанії, Турецький і Національний банк, склади Банку Афін та інші. Вигоріли найцінніші пам’ятки історії та архітектури, включаючи ранньохристиянську базиліку св. Димитрія з двома іншими православними храмами, мечеть Саатлі з ще 11 мечетями, Головний раввинат з усім архівом і 16 синагог із 33. Були зруйновані газетні друкарні (в Салоніках видавалася більшість грецьких газет), багато з яких так і не відродилося. Стихія зруйнувала 4096 із 7695 магазинів, що залишило 70% працездатного населення безробітними.
Пожежа вщент знищила всю елітну нижню частину міста, де мешкали євреї. Багато євреїв, втративши все, переїхали до західних країн, зокрема до Франції, деякі приєдналися до сіоністського руху і облаштувалися в Палестині. Верхнє ж місто з основним турецьким населенням практично не постраждало.
Турбота про погорільців
Для розв’язання проблем тисяч погорільців була створена Дирекція жертв пожежі. Уряд виділив 1,5 млн драхм на невідкладні потреби. Одночасно для збору і розподілу грошей і речей був створений Центральний комітет пожертвувань із низкою відповідних відділів.
Відразу після пожежі грецька влада спорудила 100 будинків на 800 сімей. Британська влада розгорнула три наметових містечка з 1300 наметами, де отримали притулок 7 тис. осіб, а французька влада збудувала тимчасове житло для 300 сімей. Крім того, Товариство французьких дам створило табір на 100 сімей. 5 тис. осіб було безкоштовно перевезено потягом до Афін, Ларису і Волосу.
Грецька влада організувала розподільні центри, які надавали безкоштовний хліб для 30 тис. осіб; їжу також роздавали американське, французьке і англійське відділення Червоного хреста.
Однак, страхові компанії не поспішали виплачувати компенсації постраждалим і вислали своїх агентів для вивчення питання на місці, намагаючись пояснити причину пожежі військовими діями (ходили чутки про навмисний підпал міста британцями або французами), щоб уникнути необхідності виплати своїм клієнтам астрономічних сум. На той час загальна сума укладених страхових договорів становила 3 млн золотих лір. Більша частина майна була застрахована британськими компаніями. Наприклад, North British and Mercantile Insurance Company було необхідно провести виплати за 3 тис. страховими договорами. Зрештою, під тиском грецької та іноземних влад і завдяки слідству і судовим рішенням, які довели, що причиною пожежі став нещасний випадок, страхові виплати були звиконані в повному обсязі.
Усього через кілька днів після катастрофи уряд оголосив про відтворення міста відповідно до нового генерального плану, підготовленого Міністерством шляхів сполучення країни. Тоді ж був створений Міжнародний комітет нового плану Салонік, головою якого став французький архітектор і археолог Ернест Ебрар. Новий план був представлений у Генеральному управлінні Македонії в червні 1918 року. У плані передбачалася перебудова міста згідно з європейськими стандартами, створення транспортних артерій, площ та інших об’єктів. Хоча план не був повністю реалізований і зазнав численних змін через тиск з боку заможних власників, планування міста значно поліпшилося порівно з тим, яким було до пожежі, і місто набуло сучасного вигляду.
Микола Єрмаков
