Якби українські поля та земля могли співати, то напевно слова цієї пісні одного з вітчизняних співаків могли впевнено бути своєрідним гімном серпня. Останніми роками закінчення жнив та збирання врожаю традиційно асоціюється зі стовпами диму, які здіймаються над нашими ланами та городами. Та чи настільки давня та безпечна традиція закінчувати збирання врожаю саме спалюванням сухих залишків рослинності? Саме на ці два запитання нами зроблено спробу знайти відповідь
Відкриваючи Інтернет та вводячи в стрічку пошуку слова «спалювання сухої трави, листя» ми знаходимо безліч інформації про завдання шкоди довкіллю такими діями, відповідальність за порушення законодавства, а також настанови для людей не чинити так. Разом з тим, чи насправді традиція все спалювати з’явилась лише нещодавно?
Екскурс в історію
Зважаючи на глибоку сільськогосподарську орієнтованість мешканців районних та сільських населених пунктів України, яка прослідковується протягом останніх сторіч, то певно і проблеми підготовки землі до городництва існують вже не одне сторіччя. У процесі роботи над статтею було проведено невелике дослідження відкритих історичних ресурсів щодо побуту, звичок та традицій українських селян саме в частині догляду за земельними ділянками та наділами. Також було проведено невеличке опитування старожилів щодо традицій закінчення процесу збирання врожаю. І результати цих досліджень виявилися дуже цікавими.
Насамперед, всупереч багатьом сучасним матеріалам, статтям, які зустрічаються в мережевих ресурсах та підготовлені здебільшого експертами у сфері охорони довкілля, звичка спалювати сухе бадилля, траву та опале листя в українських селах існувала давно. Разом із тим, обсяги рослинних залишків, що спалюються у приватних господарствах нині, значно збільшилися. Логічним поясненням цьому є, наприклад, суттєве скорочення кількості худоби, яка утримується селянами.
Звичка спалювати сухе бадилля, траву та опале листя в українських селах існувала давно
Зокрема, раніше сухі стовбури від кукурудзи, соняшника та багатьох посівних культур використовували як корм на зиму. Бурячиння згодовували свиням, морквиння – курям і тому подібне. Тому потреби у їх спалюванні звісно не було. Також, наприклад, із соняшникової соломи робили золу, яку використовували під час прання. Загалом багато сільськогосподарських культур, окрім прямого використання для харчування, використовували і для інших призначень. Тому говорити про великі обсяги шкідливих речовин, які одночасно з димом потрапляли в повітря наших сіл раніше, не варто.
У багатьох регіонах нашої держави існувала традиція восени загортати опале листя та увечері (щоб не заважати сусідам) запалювати на своїх подвір’ях так звані «палайки». Наприклад, це було надзвичайно поширене явище в Київському, Полтавському, Чернігівському регіонах. І йшлося тут, насамперед, не про те, щоб виключно навести лад у себе на дворі, прибравши листя. А це були свого роду традиційні вечорниці, під час яких сусіди, спостерігаючи за підпаленими купами («Щоб вогонь нікуди не перекинувся, усе згоріло та не було їдкого диму»), спілкувалися, ділилися здобутками врожаю та просто відпочивали від тяжкого буденного життя.
Звісно, зважаючи на обсяги залишків сухої рослинності, яка спалювалась раніше українськими селянами, важко говорити, що їхні дії завдавали значної шкоди довкіллю. Тому теза багатьох публікацій, що спалювання історично не притаманно нашим пращурам, відверто не знаходить підтвердження, якщо спиратися на історичні дані та пам’ять старожилів, які брали участь у нашому опитуванні.
Про шкоду від спалювання рослинних залишків
Разом із тим, сучасні традиції ведення сільського господарства, коли відсоток того, що йде до погреба чи до клуні, не перевищує 50 % від усього, що є на городі, викликали наявну актуальну потребу пояснювати про шкоду для довкілля від спалювання рослинних залишків.
По-перше, внаслідок невимірного збільшення кількості пластику та інших синтетичних речовин, які використовуються у сучасному побуті, дуже часто разом з опалим листям, уже і в містах, не тільки в селах, спалюється багато побутового сміття і до повітря разом із димом потрапляють різноманітні канцерогенні речовини.
По-друге, під час згорання рослинних залишків у повітря вивільняються пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали і низка канцерогенних сполук, які викликають захворювання дихальних шляхів, знижують імунітет людини, посилюють негативний перебіг хронічних захворювань.
До того ж спалювання трави ніяк не сприяє підвищенню родючості ґрунтів. Адже висока температура горіння знищує ґрунтоутворюючі мікроорганізми, що знаходяться у верхньому шарі ґрунту. За нормальних умов, коли листя перегниває, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються у ґрунт. Результатом згоряння є зола. Попри загальноприйняту думку зола – дуже погане добриво і, таким чином, спалювання листя щороку призводить до подальшого збіднення ґрунту.
По-третє, на присадибних ділянках зараз використовують велику кількість різноманітних агрохімікатів та пестицидів, які, зокрема, містяться на сухих рослинних залишках, а тому, згораючи, у повітря виділяються уже й отруйні речовини.
Згубний вплив на стан навколишнього природного середовища від випалювання сухої рослинності превалює, адже призводить до забруднення атмосферного повітря, руйнування екосистеми (знищення комах, тварин, рослин та мікроорганізмів), погіршення якості ґрунту, спричинення різноманітних захворювань
Фізика та хімія спалювання
Значною мірою негативний вплив на довкілля від спалювання залишків рослинності зумовлений фізичними та хімічними процесами, що відбуваються за допомогою вогню.
За певних умов (висока температура, достатня кількість кисню) органічні речовини внаслідок горіння утворюють неотруйні речовини: вуглекислий газ, водяну пару та в невеликій кількості оксиди азоту. Вуглекислий газ, сполучившись із водою, утворює вугільну кислоту. Проте відбувається це тільки при дуже високій температурі і достатній кількості кисню.
Якщо матеріал має навіть незначну вологість, температура полум’я знижується. Таку картину ми й спостерігаємо, коли горять листя і трава, де тільки верхня частина купи отримує достатньо кисню, тоді як середні шари тліють і димлять, виділяючи токсичні та шкідливі для здоров’я й довкілля хімічні речовини.
Люди, спалюючи суху рослинність чи інші речовини, не уявляють собі небезпеки вдихання диму багаття, що тліє, вважаючи, що, якщо тривалість дії невелика, а концентрація шкідливих речовин низька, шкода здоров’ю та довкіллю не наноситься.
Які ж речовини містяться у диму? Головна його складова – монооксид вуглецю (СО) – чадний газ.
Тонна рослинних залишків, що тліють, у середньому виділяє близько 30 кг чадного газу
Рівень забруднення біля підпаленої купи листя такий самий, як і на міській вулиці з інтенсивним рухом транспорту! Чадний газ – це потенційно смертельно-небезпечна речовина. Легко зв’язуючись із гемоглобіном крові, чадний газ блокує надходження кисню до тканин, унаслідок чого настає кисневе голодування і «задуха» клітин організму людини. Крім того, в туманні дні багаття створюють свого роду «смог» (мікрочастинки, що виділяються під час неповного згорання сміття, зв’язуються з водяною парою), шкідливий для організму людини.
Наскільки небезпечні канцерогени, що містяться в диму? Фредерік Пібас з Даремського університету (Великобританія) у 1950-х роках проаналізував дим багаття і з’ясував, що він містив 70 частин на мільйон канцерогенних бензапіренів – приблизно в 350 разів більше, ніж в сигаретному димі. Пізніше Чарльз Люіс з Агентства захисту навколишнього середовища США порівняв дим деревини лісу, що горіла, з викидами від автотранспорту, які, як відомо, є канцерогенними. Результати цього дослідження, опубліковані в журналі Environmental Science and Technology у серпні 1988, показали, що дим деревини, що горить, є значним забруднювачем довкілля.
Рівень забруднення біля підпаленої купи листя такий самий, як і на міській вулиці з інтенсивним рухом транспорту!
Порушення законодавства
Окреме питання, яке потребує висвітлення, це абсолютно небезпечні та протизаконні дії деяких сучасних українських сільськогосподарських виробників, фермерів щодо спалювання сухої стерні після збирання врожаю на полях.
Небезпечними такі дії є як в екологічному, так і в протипожежному контексті. Адже надзвичайно часто великі площі займання та горіння сухої трави на полях призводять до неконтрольованих пожеж, що можуть перекинутися і на житлові будівлі, і на лісові масиви. І ось тоді постає питання не лише екологічної безпеки, а і безпеки для життя людей унаслідок загрози масштабних пожеж. До речі, різноманітні світові, та і вітчизняні приклади, неодноразово це довели. Чого варта лише інформація про останні трагічні події цього літа в Греції, де від пожеж у літню спеку недалеко від Афін, загинуло близько 80 осіб.
І якщо згадати про історичний контекст питання, який розглядався вище, то стосовно підпалів стерні на полях однозначно варто погодитися з усіма аргументами і екологів, і пожежників, і лікарів, що такі дії ніколи не були притаманні українським селянам. Ніколи, нізащо наші пращури не могли собі уявити, що поля можна самостійно підпалити!!! Адже небезпека нищівних пожеж викликала дикий жах у всіх жителів історичної України.
Натомість, внаслідок кризового становища, в якому опинилися вітчизняні аграрії наприкінці 90-х – на початку 2000-х років, з’явилася така згубна, небезпечна, нищівна для довкілля «традиція» – спалювати стерню на полях.
Окрім безпосередньої загрози людському здоров’ю та негативних наслідків для довкілля, спалювання сухої рослинності на полях має й такі загрози:
– руйнація ґрунтового покриву, адже безпосередньо вигорають рослинні залишки, гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми. Крім того, вони гинуть і від утворювання під час горіння важких металів;
– вогонь знищує насіння і коріння трав’янистих рослин, комах, пошкоджує нижні частини дерев і кущів та верхні частини їх коріння;
– знищення природної листяної підстилки призводить до збільшення в 2–4 рази промерзання ґрунту;
– загроза перекидання вогню на природні ділянки, що веде також до порушення законодавства і знищення диких рослин та тварин. Саме зі спалювання стерні на полях починається більшість степових пожеж. Аналогічним чином є загроза лісових пожеж і загоряння житлових будинків;
– спалювання стерні на полях, через які проходять високовольтні лінії електропередач, через те, що дим і вогонь є напівпровідниками і за відповідних умов здатні стати причиною закорочення ЛЕП та призвести до руйнівних наслідків для цілих населених пунктів, промисловості, регіонів;
– дим від вогнищ у туманні дні може утворювати смог і на довго зависати в повітрі. У цьому випадку погіршується видимість на дорогах, що призводить до збільшення частоти ДТП, аварій. Окрім того, попадаючи у легені, смог викликає суттєве погіршення здоров’я людини;
– задимлені населені пункти використовують для освітлення значно більше електроенергії.
Зважаючи загрози здоров’ю людини та довкіллю конче необхідне втручання держави та її органів у регулювання процесів, які супроводжують збирання врожаю на полях
Відповідальність за спалення рослинних залишків
В Україні для недобросовісних підприємців, фермерів (і не тільки) передбачено адміністративну відповідальність за випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок зі степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя на землях сільськогосподарського призначення, у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння. Повноваження зі складання відповідних протоколів про вчинення таких правопорушень має Державна екологічна інспекція України та її територіальні підрозділи.
Крім того, порушників також можна притягувати і до кримінальної відповідальності, адже зважаючи на масштаби порушень та наслідків, до яких призводить швидке та бездумне позбавлення залишків рослин на полях, 2009 року статтю 245 Кримінального кодексу України було викладено у новій редакції. Відповідальність за спалювання стерні значно збільшилася: штрафні санкції встановлені в розмірі від 5100 грн до 8500 грн або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років. Якщо ж такі дії призвели до загибелі людей або масової загибелі тварин чи інших тяжких наслідків, то винним особам загрожує покарання на строк від п’яти до десяти років позбавлення волі.
Разом із тим, варто наголосити, що, на жаль, маємо лише поодинокі випадки притягнення порушників до відповідальності за цими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Адже, враховуючи сучасні обсяги спалювання стерні на полях, жодного державного органу не вистачить на те, щоб перешкодити цим діям.
Важко знайти людину, якій би подобалось дихати димом від підпаленого листя чи степу, що горить. Багато хто хотів би, щоб ці порушення припинилися, але як досягти цього, не знають. Починаючи боротьбу з підпалами у своєму населеному пункті, ви повинні знати, що закон у будь-якому випадку на вашій стороні. Факти, викладені вище, є непереборним доказом того, що спалювання рослинних решток несе численні загрози здоров’ю людини.
Тому, вчергове повертаючись до теми підвищення рівня екологічної свідомості та екологічної обізнаності, хотілося, щоб, зберігаючи усі позитивні давні історичні традиції, ми не набували сучасних негативних та не передавали їх наступним поколінням. Адже з кожним роком день екологічного боргу настає на декілька днів раніше…
Леся КАРНАУХ,
експерт з питань охорони довкілля
