Це на сьогодні чи не найобговорюваніша тема, особливо напередодні початку навчального року. Шкільні вчителі скаржаться на агресію учнів, водночас визначаючи, що самі поводять себе дещо агресивно, щоб приборкати клас та налаштувати його на навчання
Батьки скаржаться на невміння дітей гратися між собою без бійок і скандалів «я вже й кричав, і в куток ставив, і навіть бити доводилось – не допомагає». Батькам підлітків найскладніше. Там у дитячому «меню» і буллінг, і суїцидальні наміри, і нечемне поводження з дорослими та багато-багато чого ще. Батьки нарікають на школу, школа намагається «повісити» на батьків відповідальність і за виховання, і за навчання дітей. На жаль, цей діалог відбувається не завжди в делікатній формі. Отже, претензії, звинувачення, непорозуміння. Доросла агресивна енергія навколо дитячої, так званої агресії.
Спробуємо з цим розібратися.
Агресія (лат. aggressio – напад) – інстинктивна індивідуальна поведінка людей, тварин, яку породжує страх, лють тощо. Вона виявляється в нападі або загрозі нападу на особин свого (рідше чужого) виду. З точки зору психології, агресія – це сила, з якою людина (дитина) прагне до здійснення задуманого і долає перешкоди на своєму шляху.
Тобто, агресивна поведінка не виникає на рівному місці, її провокує або страх, або бажання чогось досягти. Коли дитина боїться або відчуває, що її бажання не будуть виконані, вона може не впоратися з нападами гніву, який проллється або на себе (самоушкодження) або на оточення. Чим менше в її житті таких ситуацій – тим менше агресії вона виявляє. Це негативний бік агресії.
З точки зору психології, агресія – це сила, з якою людина (дитина) прагне до здійснення задуманого і долає перешкоди на своєму шляху
Проте є й позитивний. Лише за допомогою агресії досягаються визначні перемоги в спорті, встановлюються рекорди, відбуваються значні відкриття в науці, наполегливість та агресія допомагають у навчанні, просуванні кар’єрними сходами, завоюванні предмету кохання тощо.
Як і всі емоційні прояви, агресія – це такий двополярний інструмент, який необхідно вміти застосовувати. Інструкція до застосування відсутня, тому діти вчаться керувати нею за допомогою спроб і помилок, а індикатором «правильності» застосування для дитини є реакція на її вчинки значущого дорослого.
Найбільш значущими дорослими для малюка є батьки, які в дошкільному житті є найбільшим авторитетом і прикладом до наслідування. Кожна дитина хоче бути хорошою. Це її базова потреба. Входячи з того, що найкращі люди для неї – батьки, дитина вважає, що у випадку, коли вона буде чинити так, як чинять вони, то буде хорошою. Цю дитячу особливість потрібно враховувати, коли мають місце агресивні прояви. Батькам треба озирнутися довкола і зрозуміти, з кого у близькому оточенні вона бере приклад. Якщо близьке оточення неагресивне – необхідно поцікавитися, які мультфільми (комп’ютерні ігри) подобаються малюку. Вони також можуть бути прикладом для наслідування.
Крім «позитивного» прикладу, може бути «позитивне» підкріплення негативної поведінки, а саме, якщо за допомогою агресивних проявів дитина домоглася свого і ніхто її не зупинив і якщо це трапилось не один раз, вона буде користуватись цим способом і надалі. Щоб не докладати додаткових зусиль для налагодження позитивної комунікації, розсердитись – простіше, потрібно менше зусиль.
Агресивна поведінка не виникає на рівному місці, її провокує або страх, або бажання чогось досягти
У випадку, коли потреби дитини (у безпеці, харчуванні, увазі, комфорті тощо) не задовольняються, вона також виявляє агресію, іноді надмірну, щоб привернути до себе увагу і задовольнити, хоча б частково, власні потреби. Таку ж саму реакцію може викликати й велика кількість навіть розумних заборон. Важко стримуватись, коли постійно «не можна…» або «можна за умови…».
Якщо у дошкільнят (за умови, що вони здорові) нейтралізувати прояви агресії досить нескладно: не показувати негативного прикладу, задовольняти базові потреби, не потурати агресивним проявам і не мати надмірних заборон – то з молодшими школярами справа інша.
Безумовний авторитет батьків із появою першої вчительки хитається, їх думка відходить на другий план. Новий формат проведення часу, розширення самостійного спілкування без нагляду батьків, підвищення залежності від оцінки оточення викликають багато страхів і тривоги у першачків. Додає невпевненості ще й вантаж із батьківських сподівань, їхніх тривог і трансльованого ставлення до школи. Додамо, ще й іноді надмірне для біологічного віку дитини розумове навантаження. Діти, які залишаються на групі подовженого дня, більшу частину часу проводять у школі, не маючи можливості тривалий час знаходитися на свіжому повітрі, можуть відчувати нестачу кисню через переповнені класи, якість провітрювання і прибирання яких у кожній школі різна. Якщо на перервах діти мають повноцінне харчування, достатньо часу і можливість бігати, стрибати, перебувати на свіжому повітрі і мають організовані спільні (командні) ігри з позитивно налаштованими дорослими, які заохочують дитячу активність і стежать за балансом «розумові/фізичні навантаження» – то звикання до навчальної діяльності відбувається природно і не викликає негативних емоцій. Якщо ж такого балансу не має, дитині важко, нудно, вона не може задовольнити основні потреби в безпеці, харчуванні, руховій активності, відчуває невпевненість у власних силах, тоді підвищується тривожність, невдоволення, роздратованість, і, як наслідок, агресивні прояви. І чим гірше дитина почувається, тим гірше вона поводиться, намагаючись привернути увагу до власних незадоволених потреб.
Навіть ті діти, які не відвідують групу продовженого дня вдома можуть стикатися з надмірними для їх віку перевантаженнями під час виконання домашніх завдань. Не кожні батьки виказують терпіння і такт під час пояснення та виконання домашніх завдань, не мають педагогічного досвіду і часто самі виявляють до дітей агресію, яка лише підвищує тривожність і невпевненість у власних силах.
Величезне значення мають загальноприйняті в школі стосунки «учитель – учень», «учитель – учитель» і «учень – учень». Якщо всі три види стосунків мають позитивне забарвлення, усі учасники навального процесу ставляться один до одного з повагою і толерантністю, рівень загальношкільної агресії має незначний показник. Якщо ж у якомусь із видів спілкування виникають агресивні тенденції, вони швидко розповсюджуються й на всі інші стосунки.
Відстежити всі різноманітні негаразди молодшого школяра мають змогу лише батьки, які налагодили довірливі відносини в родині, з якими діти діляться щоденними враженнями від перебування за межами дому. Більшість дітей не має звички розповідати про те, як минув їхній день і зрозуміти, що в їхньому житті відбуваються певні негативні події можна лише по зміні в їх поведінці. Будь-які негативні поведінкові реакції, які відрізняються від звичних, говорять про те, що школяр переживає не найкращі часи. Якщо батьки візьмуть за звичку бути уважними до цих проявів, виявляти зацікавленість шкільним життям дитини, підтримувати її навіть у випадку, коли вона не виправдовує сподівань, намагатись зарадити проблемам, які безперечно виникають у кожної дитини через велику кількість контактів, які відбуваються в школі протягом дня, – агресивні тенденції зменшаться.
І, навпаки, нехтування почуттями дитини, вимоги до її цілковитого підкорення волі дорослих, недотримання режиму дня школяра, перевантаження розумовою активністю шляхом зменшення фізичної і творчої, вимоги навчатися якнайкраще й одразу по всім предметам, призводять до емоційного виснаження і, як наслідок, до агресивних проявів дитини.
З кожним наступним роком батьківський стиль спілкування має все менший вплив на стиль спілкування дитини через те, що з кожним роком вони все менше часу проводять разом. У житті дитини виникає все більше прикладів спілкування за межами родини.
Підлітковий вік – справжнє випробування як для дітей, так і для їхніх батьків. Природою закладено, що саме в цьому віці відбувається фізіологічне й емоційне дозрівання нової особистості, яка, щоб зрозуміти чого варта сама по собі, має емоційно відділитися від батьків. Якщо така сепарація для підлітка – природна річ, то більшість батьків є неготовими до такої різкої зміни ролей. Дорослим необхідно спеціально змінювати власні установки, звички та способи спілкування з дитиною.
Зміни – завжди некомфортний процес. Вони викликають підвищення тривоги, а тривога призводить до підвищення контролю. Підлітки ж усіма силами намагаються контролю уникнути. І на його посилення реагують підвищенням рівня агресії. Крім того, негативний досвід батьків, який деякі з них отримали, переживаючи власний підлітковий період (надмірний контроль, заборони, придушення самостійності та власної думки з боку їхніх батьків) сприяє їх повторній травматизації та примушує конкурувати й з’ясовувати «хто головний» із власними дітьми, що не сприяє ефективній комунікації і також призводить до підвищення рівня агресії як дорослих, так і підлітків.
Базовими потребами в цьому віці є дві протилежні речі: прагнення до самостійності та потреба бути прийнятим у групі однолітків. Підліток зневажає спрямованість групи: чи то спортивна секція, чи дворова компанія, яка скоює кримінальні порушення. Йому важливо, щоб у цій групі його сприймали й він мав певний авторитет. Щоб заробити цей авторитет, дуже часто підлітки вдаються до жорстких, навіть жорстоких дій. Жорстокості також сприяє те, що в період дозрівання та зона мозку, що відповідає за емпатію та співчуття, зазнає значної перебудови. Тому підлітки важко орієнтуються в емоціях і почуттях. А от зона, що відповідає за егоїзм та відсутність емпатії, навпаки, доволі активна. Така перебудова невипадково задумана природою. Підліток переживає стільки напруження під час гормонального становлення, що регуляторний процес, який знижує емоційність, допомагає психіці вижити. Побічною дією зниження емоційного сприймання є цинізм, який так нас засмучує під час спілкування з підлітками. Добра новина та, що наприкінці періоду дозрівання всі функції нормалізуються.
Підліток переживає стільки напруження під час гормонального становлення, що регуляторний процес, який знижує емоційність, допомагає психіці вижити
Батькам і вчителям у цей період потрібно враховувати фізіологічні особливості підлітків, бути поряд, бути терплячими, по можливості організовувати перебування в групі з позитивною спрямованістю (спортивні секції, творчі або технічні гуртки), де б дитина почувалася потрібною й успішною. Бажано потурбуватись про такі групи ще в молодшій школі, бо через підлітковий негативізм та важкість вибудовування нових комунікацій діти не наважуються пробувати щось нове і добре почуваються лише в перевірених колективах. Крім того, підлітки не слухають, знецінюють дорослих, часто демонстративно. Це провокує виникнення ілюзії, що близькі їм вже не потрібні. Проте, навпаки, у цей період вони досить чутливі й уважні до слів близьких, їм подобається слухати та знаходити інформацію щодо психічних і фізичних особливостей свого віку, і саме цей період є найкращим для налагодження нового виду контакту з позиції «дорослий – дорослий». Звісно, якщо дорослі до цього готові…
Олена Дишкант,
науковий співробітник навчально-методичного сектору,
канд. псих. наук
