Людина та дика природа жили поруч із давніх-давен. І якщо раніше баланс сил був близьким до нічиєї: зустріч людини та дикої тварини могла закінчитися на користь однієї чи іншої сторони, то зараз цілковита перевага на користь Homo sapiens
У тварин немає технологічних чи новаторських засобів, щоб захистити себе від людини, натомість, людина здатна використати свої навички та здобутки цивілізації, щоб захистити і себе, і дику природу, а також зменшити свій негативний вплив на довкілля.
Що таке екодук?
Коли відбувається будівництво великих інфраструктурних об’єктів, як-то: залізниці, автомагістралі, каналу, лінії електропередач і трубопроводу – це не може не впливати на світ дикої природи. Масивні об’єкти фактично виконують роль штучних бар’єрів і розділяють територію проживання тварин на частки. Саме тому вони є однією з потенційних причин негативних змін в екосистемах, що інколи призводить до зникнення цілих видів, особливо великих ссавців. Та люди знають як зарадити! Щоб запобігти та пом’якшити загрози для природи через будівництво доріг, у світі будують спеціальні переходи для тварин, або як їх ще називають – екодуки чи біокоридори.
Екодук – це міст або тунель, що дозволяє тваринам безпечно перетинати дорожнє полотно без шкоди для себе й так само для водіїв, адже тварина, що раптово з’являється на дорозі, здатна безневинно спровокувати ДТП
Екодуки бувають різними. Це і різні типи надземних (мости, віадуки) та підземних переходів (здебільшого використовуються великими тваринами), і тунелі для земноводних, і рибопідіймачі, і водопропускні труби (для невеликих ссавців, як-от: видра чи борсук), і зелені дахи (для метеликів і птахів).
Окрім того, це дуже привабливі з погляду естетики споруди. Вони прикрашають пейзаж і привертають увагу туристів, що проїжджають транспортною магістраллю.
Екодук мінімізує можливий конфлікт людини та дикої природи на дорожніх шляхах
«Щоб визначити місце будівництва конкретного екодука, під час проектування транспортної магістралі потрібно провести оцінювання впливу запланованого об’єкта на навколишнє середовище, дослідити територію, яку перетинатиме транспортна магістраль, та визначити всі важливі екологічні коридори, міграційні шляхи та осередки проживання диких тварин. Лише після цього вирішується доцільність будівництва певного типу екодука в тому чи іншому місці запланованої транспортної магістралі».
Тарас Ямелинець,
фахівець Всесвітнього фонду природи WWF в Україні
Екопереходи в історії
Якщо зазирнути в історію, то будівництво екодуків порівняно інноваційний підхід: перші були створені у Франції лише протягом 1950-х років. Згодом екодуки з’являються в Німеччині, Нідерландах, Швейцарії та Австрії. На сьогодні вони збудовані та експлуатуються практично у кожній країні західної Європи. Для прикладу, лише у Нідерландах є понад 600 тунелів, влаштованих під головними і другорядними дорогами та магістралями, включаючи найдовший у світі екодук довжиною 800 (!) метрів.
Екодуки використовуються і в інших частинах світу, зокрема у США та Канаді побудовано декілька тисяч екопереходів. Найвідоміші з них розташовані у Національному парку «Банф» в Альберті (Канада), де природний ландшафт розділений на дві частини великою Трансканадською автомагістраллю. Щоб зменшити ефект від втручання людини в природу, там побудовано 24 мости та тунелі. Ці проходи регулярно використовуються ведмедями, американськими лосями, оленями, вовками, іншими тваринами. Згідно зі статистичними даними за 1996–2002 роки, тварини використовували їх понад 200 000 разів. Ще один цікавий приклад екодуків – тимчасові мости для міграції крабів, які збудовані в національному парку острова Різдва (Австралія).
Українським екодукам бути?
В Україні наразі немає жодного прикладу будівництва справжнього екодука. Проте світло в кінці екокоридорного тунелю таки є: ведуться цілеспрямовані роботи із напрацювання правової бази та формування інженерно-технологічних рішень. Наприклад, WWF в Україні спільно із закордонними партнерами втілюють низку проектів із вивчення міграційних коридорів великих хижаків, зокрема рисі та ведмедів в Українських Карпатах, формування правових, методологічних та технологічних підходів у проектуванні та будівництві екодуків. Як зазначає Тарас Ямелинець, заплановано використання цих напрацювань під час розроблення великих інфраструктурних об’єктів у Румунії, Угорщині та Словаччині, а згодом і в Україні.
З 2017 року Україна є асоційованим партнером проекту Трансгрін (TRANSGREEN «Integrated Transport and Green Infrastructure Planning in the Danube-Carpathian Region for the Benefit of People and Nature», 2017–2019), заходи якого проводяться в межах однієї з пілотних територій на ділянці Міклош (Угорщина) – Кошіце (Словаччина) – Ужгород (Україна). «Це територія наявної автомобільної дороги, а також запланованої для будівництва нового сполучного автошляху до Угорщини, – пояснює Тарас Ямелинець. – Саме на цій ділянці наші експерти досліджують наявні екологічні коридори, інтенсивність міграції великих тварин та визначають найбільш критичні ділянки. Будуть сформовані детальні звіти та запропоновані конкретні заходи для мінімізації автомобільних аварій і випадків загибелі та травматизму тварин на дорозі».
Українські нормативно-правові акти містять рекомендаційні норми щодо облаштування біопереходів. «Зокрема, відповідно до галузевих будівельних норм «Екологічні вимоги до автомобільних доріг», екодуки рекомендовано облаштовувати на перетині шляхів міграції диких тварин з автомобільними дорогами з інтенсивністю руху (20 річна перспектива) більше, ніж 10 000 автівок на добу. Важливою складовою ефективної роботи екодука є огородження, що унеможливлює перехід тварин через проїзну частину і спрямовує їх на біоперехід», – додає Анатолій Павелко, експерт проекту TRANSGREEN.
Відповідно до чинних в Україні рекомендацій таке огородження повинно мати висоту 2–2,5 м і довжину не менше ніж 500 м по обидві сторони від шляху міграції тварин.
Поки українських екодуків немає
На сьогодні роль екодуків частково виконують «традиційні» споруди – мости, тунелі в горах, різноманітні дренажні об’єкти. Згідно із заявами урядовців перший біоперехід заплановано побудувати у районі проектованої об’їзної автодороги на півночі Львова. «Крім того, на ділянках, де інтенсивність руху автомобілів є невеликою, можлива організація безпечного переходу для тварин, наприклад, шляхом зниження максимально дозволеної швидкості руху на ділянці з установленням відповідних попереджувальних і обмежувальних знаків, бар’єрів для обмеження швидкості руху, – відзначає Анатолій Павелко. – Ще раз наголошую, що всі ці заходи вживаються не лише для безпеки тварин, але й для безпеки дорожнього руху».
Спеціалісти звертають увагу, що для ефективного проектування й облаштування екодуків вкрай цінною може виявитись також і допомога самих людей. Вони можуть фіксувати випадки зіткнень із дикими тваринами, а також випадки перетину тваринами автошляхів. Найважливішими характеристиками при цьому є місце перетину дороги твариною або місце дорожно-транспортної пригоди, вид тварини (якщо можливо визначити), географічні координати або кілометр автодороги (визначається за кілометровими стовпчиками, встановленими на узбіччі доріг). Цінними є також фотографії, що дозволять ліпше зрозуміти умови ризику. Інформацію можна розміщувати на екомапі WWF (ecomap.org). Дані будуть збиратися і оброблятися для подальшого використання з метою охорони природи і безпеки дорожнього руху.
Замість висновку
Екодуки в Україні необхідні. Утім, спочатку потрібне розуміння та законодавче закріплення обов’язковості їх побудови на важливих із природоохоронного і безпекового погляду ділянках автодоріг. Однак поки цього не може статися, адже потрібне дослідження і міграційних шляхів тварин, і безпекової ситуації в нашій країні. Дієвим може виявитися окрема фіксація ДТП за участю диких тварин поліцією, аналіз і накопичення відповідної статистичної інформації. Далі – наступний етап – належне оцінювання впливу на довкілля дорожніх проектів із врахуванням біокоридорів. А лише потім справа дійде і до підготовки конкретних об’єктів. «На жаль, подекуди проблемним залишається взаємодія природоохоронних і дорожніх структур, адже до цього часу серед представників дорожніх служб трапляється нерозуміння важливості цих біопереходів», – кажуть експерти. Тож чи з’явиться в Україні екодук? Очевидно, це питання не лише часу, а й бажання.
Людство продовжує розвиватися, розбудовуватися та розширювати свої «володіння». Утім, разом із цим ми мусимо дати можливість диким тваринам принаймні переходити швидкісні траси без ризику для їхнього життя. Ми не здатні навчити тварин дорожніх правил, пояснити, що потрібно уникати швидкісних магістралей, але ми точно можемо уберегти їх від тих проблем, які їх спіткали через нас. Зрештою, екодуки облаштовуються не лише для природи, вони будуються і для безпеки самих людей.
Джерело: Журнал “Надзвичайна ситуація +” за червень 2018 р.,
автор – Ірина Миронова, Всесвітній фонд природи WWF в Україні
