Толерантність – дорогоцінне надбання світової глобалізації. Так просто сказати: «Ми толерантні». Та кожна країна, що прагне втілити в життя цей задум, має перед тим поступово впровадити усе, що цьому передує: етикет спілкування, інклюзію, навчальні програми, соціальну рекламу й новий стиль суспільства, де кожного поважатимуть і прийматимуть таким, який він є
ТОЛЕРАНТНІСТЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПОІНФОРМОВАНОСТІ
У міжнародній практиці існує поняття people-first language (PFL), що означає мову, яка першочергово наголошує на важливості людини, а вже потім, за необхідності, інформує про її інвалідність. У такій мові акцент зроблено на відсутність ідентифікації людини з її набутими або вродженими вадами. Отже, в Україні 2018 року застарілий термін «інвалід» замінено словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю внаслідок війни»; це знижує стигматизацію, позбавляє стереотипів.
«БУТИ ТОЛЕРАНТНИМ» – МОДНО ЧИ ПРИРОДНО?
Цьогоріч виповнилося 10 років з дня підписання Україною Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, і вперше в історії нашої держави чемпіони та призери Паралімпійських ігор відзначаються у рівній мірі з олімпійцями. Ця значуща подія підкреслює, що потужна сила наших спортсменів просуває імідж України на світовій арені. Люди з інвалідністю «широко крокують»: займаються спортом, творчістю, засновують власний бізнес, ведуть блоги, відкривають ресторани, очолюють громадські організації, впливають на законодавчі зміни тощо. Усе частіше можна почути про інклюзію в різних сферах.
Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – це процес реального залучення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя й однаковою мірою необхідне для всіх членів суспільства. Йдеться, наприклад, про оптимізацію умов у громадському транспорті, у навчальних і культурних закладах, на відпочинку та в інших місцях, аби дорослі й діти з особливими потребами почувалися комфортніше для подальшої самореалізації. Суспільство цілісне, якщо не ігнорує індивідуальні потреби його членів.
КРУТЕ ПІКЕ
Коли неочікувано людина набуває нової ідентичності й стає «людиною з інвалідністю» внаслідок нещасного випадку, військових дій тощо, вона переживає п’ять основних стадій: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Кожна з цих стадій має своє завдання, щоб, зрештою, психіка людини змогла пережити, прийняти свої зміни й вибудувати нове ставлення до себе і світу, з урахуванням того, що відбулося з нею. Та іноді родичі та друзі намагаються прискорити такі переживання, не витримуючи розпачу близької людини або й власних почуттів, і всіляко підштовхують її до того, щоб одразу прийняти ситуацію, повернутися до попереднього життя, «включитися» в нього.
Забезпечення фізичного і психологічного простору допоможе людині покластися на природний процес, закладений у психіці. Надзвичайно важко спершу прийняти фізичні зміни у тілі, а потім – відродити душевні сили, навчитися жити в іншому контексті, з іншим сюжетом свого життя, відмінним від попередньо «прописаного», омріяного. І вкрай складно прийняти такий сюжет з багатьма «але» та «можливо, ніколи». Усе це – переживання втрати очікувань, мрій і колишнього сприйняття себе. Звичайно, мотиваційні настанови бувають цілющими, проте не варто ними зловживати з першого дня після важкої події. Людина з інвалідністю потребує часу для внутрішнього відновлення та глибинної трансформації.
БАЛАНС ВЗАЄМОДІЇ
Правила етикету спілкування з людьми з інвалідністю полегшують розуміння того, як уникнути нав’язливої допомоги або, навпаки, ненавмисного ігнорування їхніх потреб.
До того ж, на противагу стереотипу «жертви», існує тенденція приписувати «героїзм» людям з особливими потребами. Але це позбавляє можливості сприймати їх такими, які вони є, з різними життєвими історіями.
Буває, що почуття жалості або ніяковість унеможливлюють діалог із людиною з інвалідністю. Розгляньмо це докладніше. Іноді жалість приховує відчуття переваги над іншим, тоді ми не на рівних позиціях і спілкування викривлене. Ніяковість може свідчити про певні очікування щодо діалогу, наче він може бути тільки «правильним і коректним», інакше ми губимося чи уникаємо розмови.
І тут стане в пригоді повага – чарівний ключик до дверей комунікації. Коли ви поважатимете життєвий шлях, долю іншого, якою вона б не була, це допомагатиме вам залишатися на одному рівні, співчувати іншому і відчути власні можливості допомогти. Поважайте внутрішні ресурси й стратегії людини, яка проходить власні випробування.
ФІЛОСОФІЯ СПІЛКУВАННЯ
Ми іноді самовпевнено думаємо, що можемо виміряти біль іншої людини. Але, усе, що можна зробити, – бути поруч із болем іншого. Про що йдеться? Не варто нівелювати почуття чи емоції, закидати закликами. Натомість дайте свою якісну присутність. До того ж, хтось прагне побути наодинці, а комусь, навпаки, потрібна дружня розмова, порада, тепле оточення. Дехто бере приклад з інших «сильних» людей, які пройшли складний шлях, а для когось будь-які порівняння з іншими можуть бути демотивацією під час реабілітації.
Дорослих і особливо дітей варто порівнювати тільки з ними самими, якщо це доречно: наприклад, «учора ти не міг поворухнути пальчиком, а сьогодні вже можеш», «минулого тижня ти ледь посміхався, а тепер ти видаєшся бадьорішим».
Якщо не можете добрати слів, тоді слухайте, як і про що говорить людина. Слухайте і будьте уважними.
ДОСВІД МУДРЕЦЯ
Коли йдеться про дітей з інвалідністю, ми іноді уникаємо зайвих пояснень, щоб не стикатися з дитячим болем та власним безсиллям. Та діти самостійно переосмислюють складні речі й часто ставлять питання, аби «звірити показники приладів». Відповіді у них, зазвичай, уже є. Головне – залишатися стабільним. Дитині легше, якщо батьки не впадають у відчай. Поділіться своїми інтенсивними почуттями з тими, хто їх витримує, а поруч із дитиною залишайтеся врівноваженими.
Якщо людина з інвалідністю – військова, самостійно зверніться до відповідного психолога по рекомендації щодо спілкування з тим, хто повернувся із зони бойових дій. Адже такій людині потрібно втричі більше зусиль, щоб «обробити» свій унікальний досвід, сформувати нові стратегії й способи вирішення завдань, щоб повернутися до повсякденного життя або змінити його, зважаючи на свій фізичний стан.
Важливо вірити в те, що людина вже перемагає і має достатньо сил, щоб впоратися. Не потрібно щоразу прискорювати процес чи спонукати до чогось. Ваша підтримка й повага до її випробувань означають довіру.
Фізичні особливості однозначно впливають на самосприйняття. Людина з інвалідністю стає дещо новою: її досвід – наче трансформація, його заломлено крізь внутрішню «лінзу», оброблено складними почуттями, – усе це робить її мудрецем.
Мудрець не лише відповідає, але й майстерно ставить питання, і навряд чи ви маєте всі відповіді.
ДЗЕРКАЛЬНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ
Якщо ви є людиною з інвалідністю і вам бракує розуміння, пам’ятайте, що тим, хто вас не розуміє або не приймає, потрібна зворотна толерантність від вас. Люди іноді мають сумніви щодо власних сил і життя. Будьте толерантними до інших, до їхньої слабкості. Можливо, вони захищають себе від страшних думок і не можуть збагнути ваш шлях. Вони дають лише те, що у них є. Може, їхнє життя наповнене чимось, через що вони страждають самі й не мають душевних сил піклуватися про інших.
Отримуйте підтримку від тих, хто готовий і радий допомогти вам, хто поділяє ваші прагнення та почуття. У суспільстві є стереотип, що бути слабким – соромно. Проте, яким би ви не були самодостатнім, отримуючи допомогу, ви одночасно стаєте тим, хто дає змогу іншому зреалізувати своє прагнення бути потрібним, прийнятим, причетним до спільного, поділитися своїми здібностями й ресурсами. Будьте сміливими, дайте змогу іншим проявити себе у вашому житті тоді, коли вам це необхідно, це також робить їхнє життя багатогранним.
Людина з інвалідністю потребує часу для внутрішнього відновлення та глибинної трансформації
ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ З ЛЮДЬМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ
Ознайомтеся в інформаційних джерелах з етикетом спілкування з такими людьми, правилами поведінки, словами й поняттями, що не створюють стереотипів
Якщо є можливість, допоможіть людині знайти групу підтримки, де її зрозуміють ті, хто вже пройшов подібні до її ситуації етапи відновлення фізичних і душевних сил
Уникайте категоричних стверджень на кшталт: «Я тебе розумію», «Я уявляю/я знаю, як тобі…», «Я знаю, як тобі допомогти…», «Тобі потрібно…». Натомість, краще використати щирі формулювання, що ведуть до діалогу: «Мені навіть складно уявити, наскільки це важко для тебе/як тобі болить», «Що я можу зробити для тебе? Я справді хочу допомогти», «Як би ти хотів це зробити?», «Я поруч, якщо тобі це потрібно», «Я поруч, якщо ти захочеш про це поговорити» та інші. Відверто скажіть, якщо не знаєте, як і про що спитати, але прагнете допомогти. Щирість допоможе зняти напругу з обох сторін та позбавить ніяковості
Якщо це дитина і вона не в змозі описати, що з нею відбувається, або оберігає вас від своїх страждань, спробуйте висловлювати вголос такі почуття «замість неї». Наприклад: «У такій ситуації мені напевно було би страшно/боляче/тривожно/ніяково/соромно/самотньо…», «Мені здається, ти хочеш плакати», «Ти злишся?», «Ти ображаєшся?», «Тобі страшно?», «Я поруч, якщо ти захочеш про це поговорити». Важливо дати дитині зрозуміти, що всі її почуття будуть почуті й прийняті
Зайвими будуть коментарі на кшталт: «Ти погано виглядаєш, тобі зовсім зле?». Краще деталізувати питання та просто віддзеркалити те, що відбувається з людиною, наприклад: «Я бачу, що ти зблід/спітнів, що ти відчуваєш?», «Мені здалося, що твої рухи трохи уповільнилися, я можу щось для тебе зробити або покликати лікаря?»
Можна просто сказати: «Я радий тебе бачити!», «Який у тебе день сьогодні – хороший чи так собі?», «Що ти зараз відчуваєш?»
Зважайте на невербальні сигнали, щоб зрозуміти, що відбувається у діалозі, у паузах. Можливо, людині достатньо бути поруч із вами і помовчати
Якщо близька людина цього потребує, говоріть не тільки про сумне, а й про радісне. Допоможіть людині повернутися до справ, які вона в змозі робити або віднайти та пристосуватися до нових, відвідати цікаві заходи, якщо це дозволяють її стан і самопочуття.
Поліна УДОДЕНКО,
психолог
