Уранці 24 березня 1999 року в тунель під горою Монблан в’їхав вантажний автомобіль. За кілька хвилин з-під кабіни піднялися клуби диму, що вважалося у цій надзвичайній ситуації звичайною пригодою, яка насправді призвела до справжньої трагедії

Підсумком ланцюжка збігів, серед яких були й погодні явища, і дії екстрених служб, і помилки при проектуванні складного інженерного спорудження, стала загибель майже чотирьох десятків людей. Пожежа, що сталася двадцять років тому під найвищою горою Європи (4807 м) і вирувала більш ніж дві доби, збурила низку проблем щодо забезпечення подальшої експлуатації одного з найбільших тунелів Старого світу.

1946 рік, Європа у руїнах. Друга світова війна закінчилася, проте у розпал жорстокої економічної кризи почали народжуватися масштабні інфраструктурні проекти, покликані об’єднати колишніх ворогів. Одним з таких неочевидних символів ери загальної дружби став тунель під горою Монблан – головною альпійською вершиною, розташованою на франко-італійському кордоні. Особливо зацікавлена в його зведенні була економічно розвинена північ Італії – трансальпійський коридор дозволяв скоротити відстані й спростити експорт товарів до сусідніх країн, перш за все до Франції.

 

Характеристика тунелю

Будівництво тунелю, що почалося зі сторони Італії 1957-го, тривало вісім років. Обидві будівельні бригади, французька та італійська, що рухалися на глибині 2 км під Монбланом у напрямку одна до одної, зустрілися через три роки. Після закінчення всіх робіт з облаштування споруди, 16 липня 1965 року за участю президентів Франції та Італії відбулося урочисте відкриття автомобільного сполучення між двома курортними центрами: Курмайор в Італії й Шамоні у Франції. Велика частина тунелю розташована у Франції – 7644 м, в Італії – 3967 м, а разом довжина склала 11,6 км. Ширина – 8,6 м. Тунель складається з однієї галереї з профілем у вигляді несиметричної букви Λ для полегшення зливу води. Рух здійснюється по одній смузі завширшки 3,5 м у кожний бік. На роботах з будівництва використали понад 700 т вибухівки, 2,7 млн л пального та 771 тис. болтів, затратили 4,6 млн людино-годин. Тунель з моменту введення в експлуатацію став одним з найважливіших шляхів в Альпах. Дорога з Франції до Турина скоротилася на 50 км, а в Мілан – приблизно на 100 км. Щодня тунель пропускає понад 5 тис. транспортних засобів.

 

Функціонування тунелю забезпечується силами двох спеціально створених товариств: французького та італійського. Контроль за дотриманням заходів безпеки також здійснює італійсько-французька комісія, яка робить для згаданих товариств свої концепції забезпечення безпеки, ведення розвідки й оцінки ступеня небезпеки під землею. При загальній висоті тунелю у 4,5 – 6 м ширина його проїжджої частини – 7 м, при цьому передбачені бічні шляхи евакуації завширшки 0,8 м. Обабіч проїжджої частини через 300 м розташовані так звані «поворотні штольні» (галереї). Згодом, кожна друга з них була обладнана одним приміщенням-укриттям, де є автономні пристрої подачі й видалення повітря й аварійного освітлення, техніка зв’язку. Люди могли перебувати тут у цілковитій безпеці щонайменше дві години.

 

 

У 1990 році в тунелі були проведені великі роботи з модернізації, зокрема, додаткові функції безпеки: нові камери відеоспостереження, вісім протидимних укриттів, спринклерна система та інші заходи безпеки. Під проїжджою частиною проходили шахтні канали подачі й видалення повітря. Подача його здійснювалася автономно й симетрично з двох сторін тунелю, чотири повітропроводи поділені на стільки ж систем подачі. Пристрої для видалення диму поділені на ділянки в 1450 м, де було від двох до чотирьох отворів (продуктивність приблизно 150 м³/с). У 1997 році встановили систему виявлення пожежі, а також централізоване управління обладнанням для забезпечення безпеки й нові змінні повідомлення.

Тунель, звичайно, платний, він був і є досить прибутковим об’єктом. За задоволення заощадити час і кілька десятків кілометрів дороги доводиться платити, й немало. Водієві стандартної автівки за одноразове використання об’єкта доведеться викласти 42-43 євро (залежно від країни, з якої здійснюється в’їзд). Вартість однієї поїздки на фурі перевищує 300 євро. І ось саме в цьому інженерному диві, побудованому двома благополучними європейськими країнами, 1999 року відбулося те, що, здавалося б, просто не мало би статися.

 

Вогняний автомобіль

Вранці, о 10 годині 46 хвилин, 24 березня з боку Франції у монбланський тунель в’їхала 40-тонна фура-вантажівка. У кузові бельгійського рефрижератора було 12 т борошна і 9 т маргарину – деталь, яка вважається не надто значною, проте зіграла свою роль в історії катастрофи. За кермом «Вольво» сидів 57-річний Гільберт Дегрейв – досвідчений водій з 25-річним стажем. Під час огляду фури перед її в’їздом технічні служби тунелю нічого підозрілого не помітили. Коли він рухався тунелем зі звичайною швидкістю 60 км/год, з-під кабіни підіймався білий дим. О 10:52 на французькій стороні через зниження видимості спрацювали оптико-світлові датчики й увімкнулася пожежна тривога. Оператори не бачили загоряння, тому не закрили доступ у тунель, і з обох кінців продовжували в’їжджати автомобілі. Водій вантажівки помітив дим, що вибивався з-під кузова, від блимання фарами зустрічних авто, але продовжував рух, сподіваючись встигнути виїхати з тунелю на італійській стороні. До того часу вантажівка встигла проїхати 6 км і опинилася в середині тунелю.

 

Дим посилювався, і о 10:53 водій зупинив «Вольво» біля приміщення-укриття, де були рятувальні кімнати з вогнестійкими дверима (розташовувалися по всій довжині тунелю через кожні 600 м). Спочатку Дегрейв спробував загасити займання самотужки за допомогою автомобільного вогнегасника, проте через кілька секунд після того, як водій покинув кабіну, її охопив вогонь і моментально поширився на кузов. «Двигун вибухнув, через півхвилини вся машина горіла. Я побіг, рятуючи своє життя, а за мною відкрилися ворота пекла. Через кілька хвилин тунель перетворився на величезну піч», – пізніше водій емоційно розповідав про хід подій.

Водночас за палаючою вантажівкою утворювалася велика автомобільна пробка. Вогонь стрімко посилювався, створюючи величезну кількість густого чорного диму. За лічені хвилини дим охопив усі автомобілі, що застрягли в пробці позаду вантажівки. Один з автомобілістів зателефонував на італійський контрольний пункт з приміщення-укриття, розташованого за 300 метрів від вантажівки, що палала. О 10:55 французька сторона перекрила в’їзд у тунель, за хвилину закрили в’їзд і італійці.

Повітряні маси в тунелі гнали дим у бік Франції, а в італійській стороні дим розповсюджувався набагато повільніше. Через це автомобілі в італійській частині тунелю змогли розвернутися і виїхати у зворотному напрямку. Оператор на контрольному пункті Італії, побачивши автівки, що  виїжджають, увімкнув подачу повітря в бік Франції, але це лише посилило поширення вогню і диму у французьку сторону. Вже через 4 хвилини після початку пожежі дим просунувся на 500 м у бік Франції. О 10:57 за тривогою було піднято французьку рятувальну пожежну команду, яка прибула до тунелю, але низька видимість не дозволяла їм знайти застряглих в заторі людей.

Тим часом багато автомобілістів намагалися розвернутися і виїхати зворотнім шляхом, густий дим глушив двигуни їхніх авто, а люди непритомніли від задухи. Об 11:00 з Шамоні прибула додаткова команда рятувальників, проте дим в тунелі був уже настільки густий, що вогнеборці були змушені кинути пожежне авто і сховатися у найближчому приміщенні-укритті. Водночас з іншого боку в тунель увійшли італійські рятувальники-добровольці, але вогонь, що охопив уже і застряглі автомобілі, змусив відступити і їх, тому пожежники рятували лише тих, кого зустрічали на своєму шляху.

Об 11:11 з боку Курмайора у тунель в’їхали італійські пожежники. Але через катастрофічні масштаби пожежі їм теж довелося покинути автомобіль і сховатися в приміщення-укриття. Через деякий час вони отримали наказ знайти французьких рятувальників. Через нульову видимість вони не змогли цього зробити й за 10 хвилин повернулися до укриття.

За бельгійським рефрижератором, у тунель із французької сторони встигло в’їхати щонайменше 10 легківок та два десятки вантажних автомобілів. Фактично всі вони виявилися заблоковані під горою зупинкою «Вольво» на початку активної фази пожежі. Зустрічні автомобілі, що рухалися з Італії, встигли або проскочити повз, або розвернутися і виїхати назад. «Французам» пощастило куди менше.

 

Смертельний дим

У цей весняний день дув приємний південний вітер з боку Італії. Цей природний фактор укупі з Λ-образним профілем тунелю зумовив особливість поширення диму – фактично його повністю здувало у французьку частину тунелю, що врятувало життя на італійській частині, але погубило – на французькій. Термоізоляція рефрижератора давала дуже їдкий, токсичний, густий чорний дим, що впродовж кількох десятків секунд заповнив французьку частину тунелю. У результаті пожежі розплавився й розтікся проїжджою частиною маргарин, що загорявся й підпалював сусідні машини. Тунель фактично перетворився на смертельну пастку для водіїв автомобілів. Через сильне задимлення нічого не було видно, відсутність можливості розвернутися й отруйне середовище швидко зробили свою справу. В першу чергу вбивав людей не вогонь, а дим. Він глушив двигуни автомобілів, і пожежники самі змушені були рятувати свої життя в одному з приміщень-укриттів.

Технічні служби з італійської сторони отримали повідомлення про задимлення, і, побачивши водіїв, що вибігали з тунелю, посилили вентиляцію, щоб дати людям, які опинилися в пастці, більше повітря. Однак цей потік лише прискорив поширення вогню і збільшив масштаби пожежі. Рятувальні служби нічого не могли вдіяти. Тунель горів 53 години.

Справжнім героєм трагедії став італієць Пєрлучіо Тінацці. Він був співробітником італійського оператора тунелю і патрулював його на мотоциклі. Отримавши інформацію про надзвичайну подію всередині, Тінацці негайно на своєму БМВ помчав на допомогу. В цілому італієць встиг вивезти 10 осіб (більша частина з яких вже втратила свідомість), перш ніж задихнувся сам. Залишки мотоцикла і його самого пізніше знайшли рятувальники в епіцентрі пожежі.

 

Наслідки пожежі

У трагедії під Монбланом загинуло 39 осіб: 37 водіїв, П’єрлучіо Тінацці й один з пожежників, який намагався врятуватися у приміщенні-укритті. Ці приміщення були розраховані лише на дві години опору вогню – проектувальники й уявити не могли, що в майбутньому може йтися про 53-годинну пожежу, з якою так і не впоралися вогнеборці. 27 водіїв задихнулися (і згодом згоріли) у своїх автомобілях, ще десять осіб спробували вибігти з диму, але так і не встигли. Їх знаходили в 100, 200, навіть в 500 м від їхніх автівок.

У результаті катастрофи в монбланському тунелі, пожежа серйозно пошкодила приблизно 1200 м тунелю, знищивши приміщення-укриття, розплавила асфальт й облицювання склепінь. Згоріли дві пожежні машини, 23 вантажівки, 10 легкових автомобілів і один мотоцикл. Дорогу під Монбланом закрили на три роки, а на реконструкцію тунелю витратили 400 млн євро. Під час ремонту було встановлено 120 відеокамер, 3680 теплових датчиків, 37 евакуаційних виходів і станція першої допомоги в центрі тунелю. У 2005 році закінчився судовий процес, за вироком якого винними в трагедії були визнані 13 осіб – в основному співробітники (з французької та італійської сторін) операторів тунелю. Майже всі звинувачені відбулися умовними покараннями й штрафами. Лише начальник французької служби безпеки тунелю – Жерар Ронколе – отримав півроку ув’язнення.

 

Безпосередньою причиною трагедії було названо загоряння двигуна «Вольво» Гільберта Дегрейва, але саме по собі воно катастрофу таких масштабів викликати, звичайно ж, не могло. За 34 роки експлуатації тунелю інциденти такого роду відбувалися 16 разів, і у всіх випадках пожежу двигуна вдавалося ліквідувати звичайними вогнегасниками. У цьому випадку свою роль зіграло і те, що вогонь швидко перекинувся на причіп, який дав їдкий дим, і те, що вітер здував його у французький бік тунелю. Велике значення мала і повна неузгодженість дій операторів при рятувальних роботах, яка призвела до примусової вентиляції тунелю італійською стороною, що викликало лише погіршення ситуації всередині. Нарешті, події під Монбланом показали тотальну невідповідність розробленої системи безпеки можливому розвитку надзвичайних подій.

 

 

Вжиті заходи  

З огляду на катастрофічні наслідки у результаті пожежі в тунелі під горою Монблан, було прийнято низку рішень щодо безпечної експлуатації об’єкта. По-перше, замість двох самостійних операторів була заснована єдина спільна організація для усунення можливої неузгодженості дій у майбутньому. По-друге, всім вантажним автомобілям тепер дозволяється в’їзд в тунель лише після відповідного огляду, для чого були організовані спеціальні майданчики на обох сторонах Монблана. По-третє, під час реконструкції об’єкта були влаштовані додаткові екстрені виходи з притулками, які об’єднали паралельним автомобільному пішохідним тунелем зі своєю системою вентиляції. У самому центрі тунелю, поруч з місцем трагедії, була влаштована аварійна станція, обладнана спеціальними пожежними автомобілями. Весь об’єкт оснастили камерами відеоспостереження і датчиками.

У тунелі категорично заборонили зупинку транспорту. У разі поломки ваш автомобіль евакуюють, але коштує це надзвичайно дорого. Весь транспорт повинен рухатися зі швидкістю від 50 до 70 км/год, причому відстань між автомобілями має становити не менш ніж 150 м (не менш ніж 100 м при зупинці). При в’їзді у тунель кожен водій зобов’язаний налаштуватися на спеціальне радіо на випадок екстрених повідомлень.

Комплекс вжитих заходів виявився таким всеосяжним, що тепер повторення трагедії 1999 року навряд чи можливе.

 

Микола ЄРМАКОВ