Дніпрорудне – місто з великим майбутнім. Адже героїзм юного покоління тут відомий вже на всю країну. Два роки тому четверо місцевих підлітків врятували свого друга, який потонув. Вони не лише знайшли його бездиханне тіло на дні водойми та витягли на берег, а й надали першу домедичну допомогу, повернувши хлопця до життя. І от цьогоріч ми знову повертаємося до Дніпрорудного. І знову знайомимось з відчайдушними підлітками, які врятували ще одне життя. Цікаво, що тут зустрічаємо вже знайомого Вадима Сухенка. Того разу він був серед рятівників. Це саме той випадок, коли дуже приємно побачитися знову.
Доленосним днем у житті 9-річного Микити Чемериса стало 15 травня. Він пішов гуляти на двір зі старшим братом Данилом та друзями. Хтось запропонував піти на ставок. «Вони завжди слухняні. Нічого зайвого ніколи не роблять. Тому ми відпускаємо їх самих на двір, бо довіряємо. Що їх спонукало піти до водоймища, не розумію», – згадує той день бабуся Галина Броніславівна. За нез’ясованих обставин, хтось із хлопців чи то жартома, чи то з інших причин штовхнув Микиту. Той впав у воду з місточка та почав тонути. Діти намагалися врятувати хлопця, але не могли його впіймати у воді. Тоді почали гукати на допомогу. На іншому березі відкривала купальний сезон компанія підлітків. Кирило Яріцін, Вадим Сухенко, Сергій Юдін та Дмитро Кузьмицький побачили, що сталося, й одразу кинулися у воду та витягли дитину на берег. Хлопчик не дихав. Вони викликали «швидку» та негайно почали надавати постраждалому домедичну допомогу. До приїзду медиків хлопці вже повернули малого до життя та на руках понесли його до «швидкої», яка не могла проїхати до місця події. Микиту Чемериса шпиталізували до реанімаційного відділення міської лікарні. За словами старшого фельдшера підстанції ШМД м. Дніпрорудне Віктора Мохонько, тільки завдяки оперативним та правильним діям хлопців дитина залишилась живою. «Враховуючи навколишню температуру довкілля, час приїзду «швидкої», без відповідної допомоги підлітків у Микити настала б біологічна смерть. І навіть якщо медикам вдалося б реанімувати дитину, то в організмі тим часом вже почалися б незворотні процеси», – запевнив Віктор Миколайович.
Наступного дня врятованого вже виписали додому. Четверо відчайдушних героїв відвідали Микиту. Дитина зізналася, що дуже перелякалася та наразі почувається добре і найбільше бажає, аби Кирило, Вадим, Сергій та Дмитро стали його друзями назавжди. «Можливо, я також колись зможу їм чимось допомогти», – говорить Микита. Друзі чаювали та спілкувалися з родичами Микити. Перелякані та щасливі батьки подякували Кирилові, Вадиму, Сергію, Дмитру за небайдужість до чужого лиха, а їхнім батькам – за виховання справжніх чоловіків, гідних громадян нашої країни, адже саме вони є прикладом для наслідування навіть для багатьох дорослих. Юні герої, у свою чергу, почуваються дуже щасливими, що змогли допомогти. Говорять, що залюбки продовжать знайомство з родиною Чемерисів, яка на вихідних вже запросила нових друзів сім’ї у піцерію. «Жодних слів не вистачить та жодних дій не буде достатньо, аби висловити нашу вдячність хлопцям. Вони ризикували своїм життям, перепливаючи ставок. Вони вміло надали першу допомогу. Вони несли Микитку на руках півкілометра, бо карета «швидкої» не могла проїхати. Вони не думали про себе та свої речі, які залишилися на іншому березі, в тому числі гроші та мобільні телефони. Такі милосердні підлітки – це гордість країни! Я бажаю, щоб у них у житті все склалося якнайкраще, щоб всі вони були щасливі», – зі сльозами на очах говорить бабуся Микити Галина Броніславівна.
Пишається юнаками й директор Дніпроруднівського професійного ліцею Сергій Осипенко. Тут навчається Дмитро, а з наступного року приєднається Вадим. «Коли мені зателефонували зі «швидкої», 10 різних думок промайнуло у голові. Думав, сталося щось непоправне. А мені розповіли про справді героїчний вчинок дітей. Дуже зрадів, що хлопці проявили дорослу мужність, злагодженість та доброту. Вранці я потиснув їм руки й щиро сказав, що вони стали справжніми чоловіками. Мене переповнює гордість за них», – емоційно прокоментував директор та запевнив, що на святковій лінійці з приводу останнього дзвоника Дмитро отримає грамоту та премію від ліцею.
Про юних рятувальників у той же день знало все Дніпрорудне. Наступного дня журналісти пройнялися історією порятунку і про хлопців дізналася вже вся країна. Проте героїзм – не заради слави, це поклик душі. Саме цим і керувалися хлопці. Сподіваємось, що і Микита візьме приклад зі старших друзів: відчайдушних, розумних, сміливих, добрих. Майбутнє – за ними! Уперед, хлопці!
Олександра ДРУЯН
