Усе частіше в пресі та в наукових статтях йдеться про те, що проблеми, з якими ми стикаємося в дорослому житті, беруть початок у дитинстві. Сьогодні ми спробуємо зрозуміти, чому це так, та яким чином потрібно поводитись з дітьми, щоб ці проблеми мінімізувати.

Пропоную подумати про те, чому ж дитячі події мають таку силу в дорослому житті та формують досить сталі стереотипи поведінки, які ми використовуємо надалі й не можемо змінити, попри те, що іноді вони не ефективні й заважають досягати бажаного.

 

Все починається з дитинства

Новонароджена дитина повністю залежить від дорослого. Без нього вона не буде існувати. Ця істина пізнається дитиною на інстинктивному рівні, тому всі способи комунікації, які випробовує і застосовує маля для задоволення своїх базових потреб, – це засоби фізичного виживання. Мабуть, саме енергія виживання спонукає вишукувати найефективніші способи комунікації з дорослими. Такої залежності від довколишніх, як у дитячому віці, у людини більше не буде. І не буде більшої ціни помилки у спілкуванні. Мабуть, через це всі закладені в дитинстві стереотипи поведінки такі живучі. Навіть коли залежність від довколишніх зменшується та ризик комунікативної помилки знижується, напруга та страх помилки не зникає.

І ми отримуємо замкнене коло. Дитячі комунікативні моделі вже не в повній мірі прийнятні для спілкування у дорослому світі, а потужна енергія, направлена на виживання, вже зменшила свою силу і не може бути мотиватором для побудови нових. Людина продовжує підсвідомо застосовувати ті моделі, які допомагали вижити в дитинстві, не задумуючись над тим, що вже «не місце» і «не час», і не розширюючи спектру засобів комунікації. Тому так часто в дорослому житті виникає відчуття «Дня бабака», коли схожі життєві ситуації повторюються не раз і не двічі, в різних обставинах, з різним оточенням, але повторюються. Багато хто їх називає «рок», «пороблено» і т. д. Насправді ж можна говорити про стереотипність та бідність сценаріїв поведінки.

Вчені також говорять про сенситивні періоди, тобто найсприятливіші для розвитку тих чи інших якостей і психічних функцій людини. Коли період закінчується, деякі функції досить складно набути, а деякі – вже зовсім не можливо. Всі ці сензитивні періоди мають місце саме в дитинстві. І саме в цей час закладаються базові психічні процеси й функції, розвиваються певні здібності або безповоротно втрачаються можливості їх набуття. Так, на прикладі «дітей-мауглі» вчені довели той факт, що у випадку, коли дитина не чує людської мови до трьох років, надалі вона не зможе у повній мірі володіти нею, не дивлячись на відсутність порушення інтелекту.

Розвиток психічних функцій людини відбувається послідовно, проходить ряд стабільних і перехідних періодів. Стабільні періоди довші, перехідні (в просторіччі – кризи) виникають наприкінці попереднього і на початку наступного стабільного періоду та проявляються у негативних симптомах поведінки, тимчасовому зниженні працездатності, але мають не лише негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виокремлюють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6–7 років, підліткову кризу (10–11 років).

Спробуємо визначити, яким чином поведінка дорослих та особливості їхнього спілкування з дитиною в різні вікові періоди впливають на формування певних психічних новоутворень і стереотипів поведінки.

 

Етапи формування дитини

Розпочнемо з моменту народження. Дослідження довели, що бажані діти, на яких чекали батьки й готувались до їх появи, більш спокійні та менше хворіють у перші місяці життя.

У шістдесяті роки минулого сторіччя чеський вчений Станіслав Гроф створив теорію про те, що досвід дитини, отриманий під час вагітності матері та пологів впливає на подальше життя людини: на її характер, звички, вольові якості, схильність до залежностей та психічних розладів. Не всі вчені підтримують цю теорію, але вона має й багато прихильників. Розглянемо її основні ідеї.

Чим більше батьки люблять і турбуються про очікувану дитину під час вагітності, тим імовірніше, підростаючи, вона почуватиметься гармонійною особистістю, матиме вищий життєвий потенціал і мінімум комплексів. І навпаки, небажані діти ростуть з відчуттям глобальної провини. Просто за те, що вони існують. Якщо ж очікували дитину конкретної статі, це може бути причиною сексуальних проблем у майбутньому.

Наступним етапом, на думку вченого, важливим для формування дитини є сам перебіг пологів. Якщо пологи проходять природним шляхом, повільно, без ускладнень – у дитини формується вміння виживати в складних ситуаціях, наполегливість у досягненні цілі, самостійність, прагнення до перемоги, впевненість у власних силах. Допомагає у закріпленні таких якостей мамина обізнаність і спокій в цей період. Якщо ж у пологах щось пішло не так, у майбутньому людина постійно скаржиться на життя, її лякають зміни, важко знаходить роботу, друзів, важко працює в команді. Якщо пологи були «стрімкими», існує ймовірність того, що, підростаючи, дитина не буде завершувати справи, які не вдається виконати швидко. Якщо пологи стимулювали, таким діткам може бути важко розпочинати щось нове, вони завжди очікуватимуть на допомогу. У дітей, які з’явилися на світ за допомогою кесаревого розтину, виникатимуть труднощі з подоланням перешкод.

Наступним важливим етапом є сам процес народження. Якщо контакт з мамою не був втрачений і дитина після пологів одразу опинилася біля мами, можна передбачити, що дитина буде мати оптимістичні погляди на життя, у протилежному випадку – може виникнути страх залишитися без мами навіть на короткий термін, а в дорослому житті – непереборний страх самотності.

Хорошою новиною є те, що, знаючи певні ризики, які можуть виникнути після складного перебігу вагітності та пологів, правильно спілкуючись з дітьми, ці ризики можна мінімізувати за допомогою любові, підтримки й терпіння.

 

Немовля

Вік немовляти – до одного року. Дитина народжується безпорадною. Без дорослого вона нічого не може. Життя та діяльність дитини тісно вплітаються в життя дорослого, який доглядає за нею. Тобто ситуація комфорту малюка повністю залежить від чужої волі.

Маля інстинктивно розпочинає шукати форми впливу на дорослого для задоволення власних базових потреб. В основному це голосові прояви (хлипання, плач). Це ще не мова, у повному розумінні цього слова, лише її задатки у вигляді емоційно-виразних реакцій, але ближче до року вже з’являються перші слова, спочатку зрозумілі лише для близького оточення, а пізніше – й для інших. З боку дорослих спілкування з дитиною має бути емоційно-позитивним, у такому випадку у дитини створюється емоційно-позитивний тонус як ознака фізичного та психічного здоров’я.

Сенситивний період у цей час, на думку Монтессорі, – це період концентрації уваги, який триває з 8 до 21-го дня від народження та формування емоційних відносин (від 0 до 3-х років). Саме в перший місяць життя дитини батькам необхідно розвивати задатки до концентрації уваги. Способи – найпростіші: наближуючи – віддаляючи мамине (татове) обличчя до дитини, певні яскраві предмети, пропонуючи звуки й намагаючись привернути увагу до того, що ці звуки видає. Батьки, в основному, інстинктивно обирають таку форму гри з дитиною, але трапляються випадки, коли таких ігор не відбувається (наприклад, через родову травму, неуважність до дитини з боку дорослих або через відсутність постійного дорослого в оточенні дитини). У такому разі є ризик виникнення проблем (дефіциту) уваги в більш дорослому віці.

Для правильного формування емоційних відносин між дорослим та дитиною від 0 до 3-х років біля малюка майже постійно має залишатись один значущий дорослий.

Е. Еріксон у своїй психосоціальній теорії стверджував, що впродовж першого року життя під час спілкування малюка з дорослими (рідними, знайомими та незнайомими) формується базове почуття довіри. При позитивному відношенні до малюка, задоволенні його базових потреб і підтриманні емоційно-позитивного спілкування, дане почуття формується – дитина сприймає світ безпечним і стабільним, що є запорукою наступного розвитку здорової особистості. І навпаки, коли потреби дитини не задовольняються або задовольняються не в повній мірі – малюк починає вважати довколишній світ ворожим і небезпечним, що надалі може провокувати відхилення у поведінці та невротичні прояви.

У цей період підвищується рухливість малюка. У віці приблизно одного року дитина вже повзає або навіть ходить, активно пізнає довколишній світ, вже може дістатися до предметів, які її зацікавили, часто гуляє і менше спить. Таке активне життя провокує виникнення втоми – незнайомого відчуття дискомфорту. Завданням дорослих у цей час також є необхідність навчити дитину відпочивати й розслаблятися. Це можна зробити через дотримання режиму дня та обов’язкового чергування зміни активності та відпочинку. Саме в цей час закладається майбутнє відношення до фізичної праці й активності, вміння відстежувати фізичні перевантаження та знімати надлишки втоми у дорослому житті.

Завершується вік немовляти кризою 1 року. Як і будь-яка криза, вона пов’язана з появою самостійності й супроводжується негативною поведінкою дитини у разі, коли дорослі не розуміють її бажань, слів, жестів, чи розуміють, але не виконують те, що вона хоче. Загострюють кризу і підсилюють негативні поведінкові прояви особливості виховання в родині. У випадку надмірних заборон і тиску на дитину, коли зовсім нічого самостійно не можна, або через непослідовність у вимогах (коли сьогодні можна, а завтра – ні, або можна при мамі, а при татові – ні в якому разі тощо), негативні прояви особливо яскраві, часті й потужні. Для дітей, яким дорослі дозволяють проявляти самостійність, не висувають надмірних вимог і заборон, криза проходить м’якше і майже непомітно. За нею йде наступний стабільний період – ранній вік до 3-х років (за Е. Еріксоном).

 

Дослідження вчених

На сьогодні, на жаль, не існує певної класифікації, коли необхідно розпочинати розвиток тої чи іншої здібності, але є розрізнені дослідження вчених з цього питання, які ми сьогодні спробуємо узагальнити та класифікувати. Саме в ранньому віці набувають розвитку такі якості:

 

 

Вік	Сенситивний період	Що робити	Вчений, який досліджував
0–3 роки	Емоційні відносини	Поряд з дитиною має бути один значущий дорослий майже постійно. Формуються емоційні відносини з довколишнім світом і сприймання власного емоційного «я» з боку оточуючих.	Монтессорі
2,5 роки	Розвиток усного мовлення	Кількість дорослого мовлення в житті дитини має бути не менш ніж 900 слів на годину. Електронне мовлення (комп’ютер, телевізор, радіо) гальмує розвиток мовленнєвих здібностей та провокує дефекти мовлення.	Сергачов
До 3 років	Розвиток мовлення		Данилова
3 роки	Розвиток самооцінки, моральної та правової сфери	«Терпіти» прояви самостійності, не робити за дитину те, що вона вже може робити сама. Вводити поняття «добре», «погано», забороняти не більше п’яти речей, які небезпечні для життя і здоров’я, суворо дотримуватися заборон.	Сергачов
2–4 роки	Період порядку	Підтримувати порядок в домі й розпорядок дня дитини. Спочатку разом з дитиною, а потім намагатися призвичаїти до самостійного складання іграшок, речей, проведення обов’язкових гігієнічних процедур.	Епштейн
1,5–4 роки	Період дрібних предметів і деталей	Гратися з крупою, піском, дрібними іграшками, лего тощо. (Розвиток дрібної моторики)	Монтессорі
2,5–6 років	Період загострення відчуттів	Використання різноманітних сенсомоторних вражень (смак, звук, дотик, вага, запах) призводить до вміння диференціювати відчуття. Чим більше різноманітних вражень – тим кращий розвиток відчуттів.	Епштейн
До 3-х років	Розвиток музичних здібностей	Співати колискові, грати на музичних інструментах, давати музичні інструменти дитині, стимулювати підспівування і «мугикання» мелодій.	Юркевич

 

Ось і минув цілий рік життя малюка, безпомічне немовля перетворилося на невгамовного, непосидючого мандрівника, першовідкривача та шукача пригод.

У домі вже немає жодної шпаринки, жодної шухлядки, куди б не дісталося зацікавлене дитя. У розетках – заглушки, на шафах, дверях і вікнах – блокіратори, але іноді й вони не рятують. Лише на кілька хвилин випустив малюка з поля зору – і маєш повний гармидер.

 

Ранній вік (1–3 роки)

Саме у ранньому віці дитина починає активно діяти (стояти, ходити, вмиватися, їсти і т. д.) та взаємодіяти зі світом самостійно, не опираючись на допомогу дорослих. Саме в цьому періоді формується ставлення до проявів ініціативи й самостійності. Якщо батьки готові дозволити малюку виявляти розумну самостійність у тих речах, які за віком дитина може здійснювати самостійно, формується установка на автономність, впевненість у собі та власних силах. І навпаки, надмірна батьківська опіка чи вимога від дітей певних дій, які за віком вони ще не можуть виконати, призводить до формування невпевненості в собі, вивченої безпомічності, низької сили волі та самооцінки.

Провідною діяльністю, на думку Д. Б. Ельконіна, є предметна діяльність, тому дітлахів так ваблять усі, без винятку, предмети. Саме в ці роки діти навчаються застосовувати все, що їх оточує, і взаємодіяти з предметами певним чином. Ще не знаючи механізму і правил застосування того чи іншого предмета, вони опановують їх завдяки дорослим. Багатьох дратує звичка дитини тривалий час повторювати  одну й ту саму дію, наприклад, кидання на підлогу певної іграшки й вимога до дорослого її піднімати безліч разів, або нескінченне закривання-відкривання дверей, піднімання-опускання кришки тощо. Але ж саме ці дії дозволяють малому досліднику усвідомити правила поводження з речами й закладають розуміння певних природних законів, за якими ми існуємо. У дитини з’являються нові інтереси й бажання. Коли вона прагне до певної мети, їй доводиться переборювати перешкоди, розв’язувати завдання, розвиваючи початкові форми мислення та мимоволі застосовуючи перші вольові дії.

Упродовж цих двох років у дитини також змінюється стиль мислення. Якщо до двох років, на думку Ж. Піаже, маля живе в ситуації «тут і тепер», тобто предмети існують лише тоді, коли дитина їх бачить і торкається, а коли не бачить – вони не існують, то ближче до трьох років вона починає розуміти, що речі можуть існувати навіть тоді, коли їх не видно. Крім того, ближче до трьох років з’являється здатність до прогнозування та побудови причинно-наслідкових зв’язків. Дитина може ховатися, якщо зробила шкоду, через те, що очікує негативної реакції дорослого.

Саме в цей час актуальності набуває побудування дуже прогнозованого та організованого середовища для малюка. Повторюваність і передбачуваність подій закріплює впевненість у безпеці довколишнього світу. Крім того, саме в цей період важливі певні правила та кордони, які приймають і дотримуються дорослі стосовно малюка. Малий диверсант буде випробовувати на міцність, розгойдувати та відсувати кордони, намагатися з’ясувати, які правила можна порушувати без наслідків, а які залишаються непорушними. Іноді дорослі піддаються та зрушують кордони, дозволяють не дотримуватися певних правил або взагалі їх не мають, плутаючи демократію з уседозволеністю, виправдовуючись тим, що негативні емоції дитини не вартують заборон.

 

Почуття довіри

Вчені довели, що відсутність кордонів та недотримання певних вимог щодо дитини провокує підвищення рівня тривожності та формування установки, що світ небезпечний і непередбачуваний. У такій ситуації діти припиняють довіряти батькам, навіть емоційно можуть помінятися з ними ролями та зайняти лідерську, «тиранську» позицію в родині. Для дітей раннього віку близькі дорослі – це найкращі, найсильніші й найрозумніші люди у Всесвіті, «гаранти безпеки». Чи можна довіряти «гаранту», слово якого не є законом, правила якого можна безперешкодно порушувати навіть дитині, й чи зможе такий «гарант» протистояти дорослій людині у захисті власних інтересів та інтересів сім’ї.

Якщо вони не можуть впоратися навіть з дитиною, чи можливо взагалі довіряти дорослим?

На сьогодні серед молодих батьків дуже часто чую фразу про те, що вони з дитиною друзі, нічого їй не забороняють, дозволяють трирічному малюку вирішувати важливі для родини питання задля підтримання добрих емоційних стосунків. Емоційний зв’язок з дитиною справді є запорукою її гармонійного психічного розвитку. Але якщо ви з дитиною друзі – де їй взяти батьків, мудрих, дорослих, які зупинять, коли треба, визначать, що на користь, а що шкодить розвитку, підштовхнуть і завжди підтримають?

Так, трирічна дитина прагне самостійності, виборює її всіма методами, хоче займати лідерську позицію і конкурує з вами у проявах влади, але вона все одно залишається дитиною, яка ще не має достатнього досвіду, не може приймати обґрунтовані рішення, не в повній мірі усвідомлює наслідки вчинків і потребує вашого контролю і керівництва. Лише непорушні кордони та правила гарантують формування дитячої впевненості в безпеці й стабільності навколишнього світу.

 

Розвиток мовлення

Ранній вік – сенситивний період для розвитку мовлення. Впродовж двох років воно розвивається досить бурхливо. Від незрозумілого бурмотіння та лепету до розгорнутих речень. Але з кожним роком все більше дітей (за даними вчених – кожна четверта дитина) мають затримку мовного розвитку, і навіть чотирирічні діти іноді не розмовляють або розмовляють власною «дитячою» мовою.

Спробуємо зрозуміти механізм виникнення мови та причини її затримки. Активне мовлення до 1,5 року розвивається досить повільно, після 1,5 року відбувається різкий злам.

Потреба в опануванні мовою виникає у дитини через необхідність взаємодії з дорослими з приводу певних предметів та дій з ними. Тривалий час вважалося, що мовлення виникає через наслідування, коли малюк на прохання дорослого повторює те чи інше слово, але бувають випадки, коли дитина із задоволенням повторює за дорослим, але самостійно ці слова не вживає. Стає очевидним, що, окрім наслідування, для розвитку мовлення необхідні й інші складові. Потреба розмовляти для дитини має дві складові: 1 – потреба у взаємодії з дорослим, 2 – потреба в предметі, який необхідно назвати.

Якщо дорослі із задоволенням грають з дитиною в дитячі ігри, активно коментуючи власні дії та дії дитини, – мовлення розвивається досить швидко, якщо дитина цікавиться предметами, активно грається, але сама, без дорослих, – розвиток словесних навичок буде затримуватись через те, що в неї не виникає потреба назвати предмет, звернутись до когось або поділитися враженнями. Таким чином підштовхнути розвиток мовлення може лише ситуація спільної гри дорослого з дитиною, просто говоріння або просто самостійна гра дитини з предметами не сприяє мовній активності малюка.

 

Затримка мовлення

Спробуємо зрозуміти, чому дитині буває важко заговорити. Основною і головною причиною є недостатній час спілкування з батьками. На сьогодні більшість батьків через свою зайнятість і втому не мають бажання до тривалого спілкування з власними дітьми. Усе частіше замінником повноцінного доросло-дитячого спілкування є телевізор, комп’ютер, смартфон та інші гаджети, які їх втихомирюють, заставляють сидіти, не перевертати хату догори, є безкоштовною нянею і дозволяють батькам витрачати вільний час на себе. Іноді такі міри виправдані, й батькам дійсно потрібен час на відновлення власних сил, але біда в тому, що до «хорошого» дуже швидко звикають і діти, й батьки. Здавалося б, дитина перед екраном постійно слухає мову, але «неживе» мовлення не є для неї стимулом для розмов, а лише фоном при зміні зображення на екрані. Лише необхідність безпосередньої взаємодії з дорослими може спонукати до розвитку мовних навичок.

У дитячо-дорослому спілкуванні існує ще одна проблема, яка заважає розвитку мовлення дитини – коли батьки розуміють власну дитину з «пів слова», або її «дитячу» мову (й самі нею користуються для спілкування з дитиною), і так знаючи, що вона хоче, і не вимагаючи від неї певних слів. У такій ситуації малюку не потрібно докладати надмірних зусиль для отримання бажаного, тому й відсутня мотивація до опанування мови.

Імпульсивність, непосидючість та нечутливість дитини до слів дорослих – наступна причина затримки мовного, іноді й загалом психічного, розвитку. Такі діти надміру активні, непосидючі, ні на чому не можуть зосередитись, не звертають увагу на слова дорослих, намагаються все робити самі. Дорослий, як партнер чи зразок дій у такому випадку не потрібен, тому в малюка не виникає потреба у спілкуванні, він припиняє спілкуватись, зосереджуючись на стереотипних діях з предметами.

Більшість батьків з великим задоволенням дозволяє дитині гратися на самоті, але потрібно пам’ятати, що для всього є міра, і постійне перебування дитини наодинці з собою й іграшками негативно відобразиться на її соціалізації надалі, на вмінні відбудовувати дружні стосунки з однолітками та дорослими у дитячому колективі (садку, школі).

 

Бурхливий розвиток мовлення

Існує також небезпека занадто бурхливого мовного розвитку. Здавалося б, так добре, коли дитина говорить краще за своїх однолітків, використовуючи «дорослі» мовні конструкції, запам’ятовуючи та доцільно вживаючи складні слова, із задоволенням слухаючи книжки, постійно спілкуючись і навчаючись. Чи це не привід для гордощів власним чадом? Усе ж є «але…» Існує ризик перевантаження нервової системи надлишком інформації, що може провокувати підвищену збудливість, нічні жахи, зацикленість. Це є сигналом про те, що нервова система дитини стомлена та не може впоратися з інформаційним потоком. У такому разі дитина потребує відпочинку, зниження зайвих вражень (особливо мовних), додаткового перебування на свіжому повітрі, простих дитячих ігор та спілкування з однолітками. І в жодному разі не можна допускати перевантаження новою інформацією!

 

Переваги читання

У ранньому віці також закладається майбутнє ставлення дитини до читання. Мало хто з однорічних малюків буде тривалий час слухати, як дорослий читає йому книжку. Задоволення від слухання казки формується поступово, й книжки підбираються в залежності від уподобань дитини. Розпочинати доцільно просто з розглядання малюнків, і лише стільки, скільки цікаво малюку, поступово збільшуючи час спілкування з книжкою, додаючи й читання тексту. Найкраще це робити регулярно і в певний час, щоб виробити звичку чи ритуал читання, наприклад, до того, як дитина буде засинати. І тоді вкладання у ліжечко вже буде означати, що прийшов час слухати казку.

Доведено, що діти, яким регулярно читають і які в більш дорослому віці читають самі, мають більший рівень грамотності та яскравішу уяву, ніж ті, які з книжками не спілкуються.

 

Формування особистості

За позитивного ставлення дорослого соціальна активність дитини зростає, особливо з однолітками, дитина вже готова до спільних ігор, уміє співчувати, співпереживати, готова їх любити. За негативного ставлення – така активність згасає. Дитина не спілкується з однолітками, для неї «всі погані», замикається в собі.

Емоції мають також потужний розвиток. Дитина вчиться розрізняти й опановувати розмаїття почуттів, яке виникає у відповідь на довколишні події чи людей. Під керівництвом близького оточення формується культура емоційного здоров’я, засвоюється важливість проживання всіх емоцій, їх соціально прийнятні прояви, або ж формується розподіл на хороші й погані емоції та необхідність стримування, не виявлення поганих. Це є передумовою формування особистості дитини.

 

Криза трьох років

Закінчується період раннього дитинства кризою трьох років, коли в поведінці домінують негативні емоції, примхливість, небажання підкорятися волі дорослого, надмірна самостійність та впертість.

Якщо самостійність і активність дитини не підтримуються, постійно обмежуються, – прояви  кризи мають досить яскравий характер. Ельза Клер виокремила такі характеристики кризи трьох років.

Негативізм – дитина повністю відмовляється коритися волі дорослих, намагається зробити все навпаки, навіть якщо це суперечить власним бажанням.

Вередливість – дитина наполягає на своїй вимозі до останнього. Навіть тоді, коли вже й не дуже хочеться або й взагалі розхотілось.

Гоноровість – близька до перших двох, але спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, прийнятих вдома.

Свавілля – його провокує гіпертрофована потреба до самостійності, яка часто не збігається з наявними можливостями дитини й викликає конфлікти з дорослими.

Знецінення – дитина може почати лаятись, застосовувати «погані слова», перевіряючи реакцію дорослих на них, кинути чи зламати улюблену іграшку тощо.

Протест-бунт – проявляється у частих суперечках з батьками та близькими родичами. Дитина перебуває у постійній опозиції, без часу на перемир’я.

Деспотизм – дитина починає жорстко конкурувати з дорослими за владу, диктує власні вимоги, нестерпно ставиться до інших дітей та родичів.

Під завершення кризового періоду виникає феномен «Я сам», не лише у плані збільшення самостійності, але й відокремлення себе від дорослої людини. Відділяючись, дитина встановлює з дорослим більш глибокі та конструктивні стосунки, необхідні для подальшого розвитку.

Продовження

Олена ДИШКАНТ, канд. психол. наук, УкрНДІЦЗ