І от настав час, коли життя родини починає залежати від графіка шкільних дзвінків і канікул. Це період зрілого дитинства (молодшого школяра)
Перед батьками, зазвичай, стоїть досить складний вибір: чи віддати дитину до школи зарання, чи вчасно, чи відстрочити дорослішання ще на рік. Це єдина криза у житті людини, яку можна або пришвидшити, або відтермінувати за бажанням дорослих, бо вона обумовлена саме моментом потрапляння дитини до школи.
Як вирішити, чи готова дитина до навчання? Чи відповідає її психологічний вік календарному? Яку школу обрати? Як визначитись з напрямом освіти? Ці та безліч інших питань турбують батьків напередодні прийняття рішення про вступ дитини до першого класу. Спробуємо їх з’ясувати.
Готовність до школи
Психологи розділяють готовність до школи на три компоненти: особистісна, вольова та інтелектуальна. Особистісна готовність відповідає за можливості дитини швидко адаптуватися до нових умов життєдіяльності – налагоджувати стосунки з однолітками та дорослими, залишатися на деякий час без батьків, працювати у команді з іншими, підкорятися певним вимогам, іноді поступатися. Вольова готовність – це здатність дитини робити не лише те, що їй хочеться, але й те, що вимагає вчитель. Також важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою, але лише вміння читати, писати й рахувати – це не запорука повної готовності до шкільного життя.
Тобто психологічна готовність до навчання – це достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах групового навчання у колективі однолітків.
Фізіологічна готовність також має свої критерії. У старшому дошкільному віці відбувається різкий ростовий стрибок, коли проходить сплеск розвитку та перебудова всіх функціональних систем організму: опорно-рухової, нервової, серцево-судинної, ендокринної. Вища нервова діяльність також удосконалюється – формується довільна поведінка, нормалізується баланс рухливості та врівноваженості нервових процесів, формується довільне сприймання мови та зростає значення слова. Такий фізіологічний розвиток є передумовою сприймання та витримування більш інтенсивних розумових і фізичних навантажень, які очікують дитину під час навчання. Але під час ростового стрибка бажано уникати надмірного фізичного та розумового перевантаження, через підвищену чутливість і вразливість дитини у цей період.
Здається, все досить просто. Почекати, під час ростового стрибка не навантажувати, а потім дитина вже спроможна до навчання. На практиці ж, зовсім не просто. Темп розвитку кожної дитини дуже різний, розбіжність складає до 1–1,5 року і може не закінчитися саме до початку шкільного життя, а шкільна програма розрахована на середньостатистичного учня і на те, що всі першачки цей стрибок вже подолали й спроможні до засвоєння значних обсягів інформації та зберігання тривалий час статичної пози, вміють точно координувати рухи рук і пальців під час письма. Вчителі й діти стикаються з дисонансом між реальним дитячим розвитком і шкільними вимогами, які іноді йому суперечать.
Показник фізіологічної готовності
Одним з показників фізіологічної готовності є так званий філіппінський тест: дитина має доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. До закінчення ростового стрибка зазвичай дитина не може це зробити, бо руки ще закороткі. Орієнтовно від 5 до 7 років, після періоду інтенсивного зростання, дитина може вільно виконати запропоноване завдання. Цей тест перевіряє відповідність біологічного віку календарному. Якщо він пройдений успішно, не лише скелет дитини має відповідні пропорції, паралельно зі зростанням, дозріває й нервова система, й інші системи організму. Про достатній загальний розвиток говорить і зміна на постійні зуби або хитання двох передніх молочних.
Зрілість нервової системи можна виміряти простим тестом на рівень терпіння. Попросити дитину акуратно обвести коло, діаметром 2,5 см. Якщо завдання виконане, коло майже рівне і настрій залишився позитивним – тест пройдений. Якщо бажання виконувати завдання немає, обводити складно – не потрібно примушувати, малюк іще не готовий до подібних навантажень.
Крім того, майбутній першачок уже здатний детально намалювати людину, зображуючи важливі деталі (голову, тулуб, кінцівки, волосся, вуха, очі, ніс, рот, пальці, одежу). Молодші діти ще малюють «головоногів», не навантажуючи себе деталями.
Вибір школи
З біологічним віком визначились. Переходимо до підбору школи й вчителя. Фахівці вважають, що найкраща для молодшого школяра школа –найближча до дому. І ось чому. Під час звикання до нового роду діяльності та нового колективу нервова система малюка занадто перевантажена, а далекі відстані до школи спричиняють ще більшу втому. Крім того, у найближчу школу ходитимуть діти з дошкільного оточення (з дворової компанії, з дитячого садка), що значно спростить адаптацію. Бо коли оточення знайоме, звикати необхідно лише до шкільного розпорядку, якщо друзів і знайомих поряд немає – потрібно докласти чимало зусиль для їх набуття. Шкільні друзі, якщо вони живуть поряд, також найкраща компанія для проведення дозвілля, і не лише для дітей. Батьки шкільних друзів ваших дітей також можуть виявитись для вас цікавим товариством. І дуже добре, коли вони живуть поряд з вами.
Більшість батьків, обираючи школу для дитини в місті, звертають увагу на її рейтинги. Такий відбір доцільно проводити для старших школярів.
Для молодшого школяра більш важлива особистість вчителя. Не просто так першу вчительку називають «класною мамою». Під час перебування дитини у школі на початку навчання саме вона або він перебирає на себе більшість функцій мами (тата). Слідкує за режимом, привчає до правил, знайомить з науками, допомагає вирішувати конфлікти з однолітками й виконує ще безліч інших «батьківських» функцій. Саме перший вчитель формує ставлення дитини до навчання. Чи буде отримувати задоволення дитина від навчання надалі, чи буде прагнути до опанування нових знань, залежить лише від вчителів молодших класів та від ставлення батьків до навчальної діяльності дитини.
Я вважаю, що краще, коли перший вчитель добрий до дітей, ніж коли він хороший предметник, бо завдання молодшого школяра – це пристосування до навчання, формування до нього позитивного ставлення та поступового звикання до розумових навантажень, поки йде дозрівання головного мозку. Поки мозок ще не зрілий, здебільшого не спроможний контролювати довільні вчинки, у діяльності дитини домінує емоційна складова. І завдання дорослих у цей час – допомогти дитині опанувати емоції, не примушуючи їх стримувати, а навчаючи виражати їх у соціально прийнятній формі. Тому основною навичкою вчителя молодших класів є вміння витримувати велику кількість дитячих емоцій протягом дня, не дратуючись та не агресуючи. А таку навичку мають далеко не всі. Згадайте власну тривалу подорож зі своєю дитиною (дітьми) в обмеженому просторі (машині, потязі, автобусі). Згадали? А тепер уявіть, що дітей 30.
А для вчителів це щоденний стан. Та ще й відповідальність за засвоєння програми.
Напруження у батьків під час вибору школи для дитини ще може викликати необхідність у такому ранньому віці визначити напрям навчання (математичний – для ліцеїв, гуманітарний – для гімназій). У дошкільному та молодшому шкільному віці важко визначити, чи гуманітарна, чи математична направленість у дитини, тому набагато важливіше, щоб дитина у молодшій школі почувалася комфортно та впевнено. Для диференціації навчання попереду – старша школа, де вже напевне буде видно, чи краще даються точні науки, чи існує схильність до мов або творчості.
Вибір гуртків та розвивальних студій
Крім школи, батьки також вважають за необхідне вибрати для першачка велику кількість гуртків та розвивальних студій. Якщо дитина їх відвідувала до школи й отримує задоволення від перебування там, тоді вони не завадять і можуть суміщатися з першим класом. Від нових гуртків і активностей бажано відмовитись, принаймні на період адаптації до школи, щоб не спровокувати надмірну перевтому та відразу до навчання.
Основним набуттям зрілого дитинства є нове утворення «потрібно». У дошкільному віці малюк більш орієнтувався на «хочу». Зараз він звикає до того, що існують обов’язкові завдання, які потрібно виконувати, навіть якщо не хочеться. Це у багатьох дітей, та й батьків, викликає певні складнощі. Саме зараз формується відношення та ставлення до обов’язків. Завдання дорослих – навчити дитину ранжувати власні справи на «обов’язково», «бажано виконати», та «необов’язково». Більшість батьків вважає, що необхідно виконувати все та якнайкраще, ще й передає ці переконання власним дітям. Такі переконання призводять до синдрому «відмінника» та серйозних проблем у дорослому житті, коли кількість завдань і дій збільшується, а їх всі потрібно виконати досконало. Тоді на відпочинок та улюблені справи часу не залишається, гонитва за зразковістю призводить до неврозів, а перевантаження може викликати депресію.
І навпаки, коли у молодшій школі від дитини не вимагають обов’язкового виконання певних завдань і доручень, – формується поверхневе ставлення до навчання, що у дорослому житті призводить до безініціативності та низького рівня домагань.
Завдання зрілого дитинства – виробити баланс між «потрібно» й «хочу». І допомогти у цьому мають не лише вчителі, але й батьки.
Також продовжує формуватися самооцінка дитини. І в більшості вона залежить від дорослих і від їхньої реакції на дитячі помилки та невміння. Якщо шкільні справи не повною мірою вдаються тривалий час, і дитина у школі не почувається успішною, обов’язково необхідно знайти для неї певне середовище (гурток, спортивну секцію тощо), де б вона показувала високі результати. У випадку, коли не вдається у школі, а батьки не підтримують, а навпаки – сварять, у дитини виникає відчуття неуспішності, самооцінка знижується, і це може призвести до комплексу неповноцінності.
Природа зробила так, щоб під час набуття нових знань, умінь та навичок дитина отримувала задоволення – як нагороду за докладені зусилля. Тому тяга до всього нового у молодшій школі – це природний процес. Завдання дорослих у цей період – саме підтримувати природну цікавість, використовуючи для цього всі наявні засоби, не перевантажуючи нервову систему дитини й враховуючи її вікові психічні особливості. У випадку, якщо цікавості немає – щось пішло не так. Чи не враховані психічні можливості, чи велика перевтома, чи існує особисте відчуття небезпеки у школяра, тому інформація не засвоюється. У кожної дитини індивідуальні причини можливих помилок чи невдач. І саме молодша школа – це той час, коли всі причини мають бути виявлені, усунуті й вироблене стійке позитивне ставлення до набуття знань. Інакше в старшій школі, коли природний потяг до нового значно зменшується, мотивацію до навчання знайти дуже складно.
Олена ДИШКАНТ, канд. психол. наук, УкрНДІЦЗ
