22 листопада в Музеї історії України відбулася презентація виставки «Made in Chernobyl». На ній експонуються роботи 21 митця: сімнадцять із України та по одному із Австрії, Вірменії, Італії і США. Серед українців переважають кияни. За віковим складом – найчисельніша група народжених наприкінці 1970-х – у 1980-х- 1990-х роках. Вони брали участь у міжнародному пленері «Made in Chernobyl».
Чорнобильська катастрофа стала візитівкою України для всього світу. Нині в Чорнобильській зоні аншлаг – це найбільш відвідуваний туристичний об’єкт національного масштабу. Протягом останнього року тут побувало понад сто тисяч туристів, двадцять відсотків із яких наші співвітчизники. Тепер зону відчуження, як було заявлено на державному рівні, активно готують до ще більшого напливу туристів – розвивають шляхи водного і повітряного пересування. Серіал «Чорнобиль» збільшив кількість туристів. Для туристів – це екзотика. А художник знаходить у цьому «згубному місці» свою «кімнату бажань», щоб допомогти людям не втратити віру і жити й мріяти далі.
Митці експериментують з різними матеріалами і техніками, формами і конструкціями. Вони показують апокаліптичний жах атомної біди і намагаються побачити світло в кінці тунелю.
Юлія Савенко пояснює: «З моменту вибуху на ЧАЕС відбулося багато невидимих аварій – пошкоджень у людських організмах, і саме про це мій проєкт «Зворотній відлік». Нерівне зіткнення з радіацією, променева хвороба, рак, генетичні мутації – почався зворотній відлік до руйнування та ліквідації людини. Це страшно, це непомітно і невідчутно, тільки на останніх стадіях людина починає горіти. На руїнах міста-привида я зображую його жителів у формах радіоактивного контура, які могли б тут залишитися. Я візуалізую час, який залишився до руйнування механізму людини, та згасле життя».
Ксенія Оксінь розповідає про свій проєкт «Експонат»: «Я використала наполовину наповнену водою скляну банку як призму: коли дивишся крізь неї все видозмінюється. Щось здається спотвореним, а щось неочікувано привабливим. Відшукати цю нетрадиційну красу здатен кожний, хто дозволить собі відійти від загальноприйнятих норм і стандартів. Чорнобиль – це та сама законсервована «банка», закрита відчужена територія, згадка про яку викликає скорботу, біль, страх і співчуття. Покинуте місто Прип’ять, спустошені села – посапокаліптичний пейзаж, спотворена трагедією реальність. Проте люди 33 роки як покинули цю територію. Тож природа тут почала набирати сили і поступово знищувати антропогенні сліди. За відсутності людини виросла популяція диких тварин: лосі, рисі, пугач, коні Пржевальського, вовки тощо. Відродився дикий, а не насаджений рівними рядами ліс. Усе це відбувається всупереч людині і трагедії, в історії якої вона лишається головним «експонатом». На території зони відчуження діє особливий режим. Усе, що приносять чужинці, вони ж мають і забрати. Робітники і місцеві використовують багаторазову тару. Це, напевно, єдине місце в Україні, де не побачиш сміття на узбіччі, де природа – недоторканий заповідник. Коли постало питання транспортування води для художнього пленеру «Made in Chernobyl», працівниця кафе «Десятка» (м. Чорнобиль») запропонувала класичні трилітрові банки з бляшаними кришками. Цей невимушений привіт з минулого і надихнув мене на створення серії фотографій «Експонати».
А в учасників презентації цей проєкт викликав бажання повторити його. Трилітрова банка з водою стояла тут. І бажаючі прикривали нею обличчя, а їхні друзі фотографували такий змінений товщею води портрет.
Австрієць Пітер Лаглер зафіксував краплинку на кінчику гілки і назвав свою роботу «Наш світ». Він наголошує, що наш світ нагадує отаку краплинку, яка може будь-якої миті зірватися і загинути. Нам треба берегти світ свого існування.
До експозиції включено і роботи створені дещо раніше. Наприклад відеопроєкт «Atomic Love», який створили Ілля Чичкан і Петр Вижиковський у 2002 році. На екрані пара останніх людей, що вижили, такі собі Адам і Єва у костюмах протирадіаційного захисту блукають не раєм, а безлюдними ландшафтами навколо Чорнобильської АЕС і займаються сексом. Ідея така: життя триває. Однак відео викликає протилежні почуття. Адже закохані не знімають костюмів протирадіаційного захисту. З одного боку, це не порнографія, а мистецтво і зайвий натуралізм тут недоречний. Достатньо символу, хоча й грубого. Але з другого боку… Це ж відбувається після ядерної катастрофи, яка негативно впливає на репродуктивну функцію. І можна так зрозуміти, що ці Адам і Єва прагнуть продовжити людський рід, але на це вони вже не здатні. І лише імітують процес. Однак вони, як і людство, приречені. Оптимізм і песимізм в одній роботі. Кожний може обрати, що йому більше до вподоби. Мистецтво застерігає, але й дає надію.
В каталозі виставки її автори позують на тлі німба зі знаком радіації.
Організатор пленеру художник Олег Атаянц сказав: «Чорнобиль вчить, що й після найстрашнішої катастрофи життя продовжується». І додав, що це ж стосується і нинішньої війни.
Анатолій Зборовський
Фото: Анатолія Зборовського
