Зірки, які живуть з діагнозом ВІЛ
Довгий час вважалося, що поширення ВІЛ – проблема виключно неблагополучних верств населення та представників сексуальних меншин. На жаль, уявлення про інфекцію як про щось, що не торкається твоєї соціальної групи, лише поглиблює проблему та сприяє зверхньому чи навіть ризиковому ставленню до власної безпеки. Саме тому важливо якомога раніше розповісти підліткам – заразитися ВІЛ може людина із будь-яким соціальним статусом.
Нижче ви знайдете історії деяких знаменитостей, які знайшли у собі сили розповісти про власний ВІЛ-статус.
- Першим у переліку зірок з діагнозом ВІЛ назвемо актора Чарлі Шина. Зірка стрічок «Апокаліпсис сьогодні», «Два з половиною чоловіки», «Гріфіни» розповів про власний ВІЛ статус у 2015 році.
- Страшну хворобу має й Ірвін Джонсон на прізвисько «Меджик» – один із найвідоміших баскетболістів за історію NBA. Про свій позитивний статус спортсмен дізнався у 1991 році, коли дружина чекала від нього дитину. На щастя, жінка не була заражена вірусом, тож зараз у Ірвіна троє здорових дітей.
- Американська фотографка та письменниця Мері Фішер, яка з 2006 року є послом доброї волі ООН з питань ВІЛ та СНІДу. Жінка очолює власний фонд, присвячений дослідженням та поширенню інформації про ВІЛ.
- Грег Луганіс – один з найкращих стрибунів у воду, чотирикратний переможець Олімпіади та п’ятикратний чемпіон світу. Дізнався про власний статус у 1988 році. Навіть попри це Грег не покину великий спорт та виграв ще дві золоті олімпійські медалі. Розказати про власний статус чоловік наважився лише у 1995 році, коли у світ вийшла його автобіографія.
Важливий факт: серед ВІЛ-інфікованих 47% нововиявлених хворих – жінки, тобто чоловіків більше. Але у віковій категорії від 14 до 25 дівчата переважають – 75%.
Небезпека дезінформації та замовчування
Дізнатися про власний ВІЛ-статус – чималий стрес, а заперечення, як відомо, є однією з фаз прийняття важкої інформації. Погано, коли воно перетворюється на «рятівну соломинку», за яку хапається хворий, аби зректися проблем та необхідних рішень.
Повідомте дітям про існування специфічних інтернет-груп, так званих ВІЛ-дисидентів, відомих на Заході як «HIV/AIDS denialists» (ті, хто заперечує ВІЛ/СНІД) – людей, які відмовляються вірити в існування вірусу та приймати власну хворобу.
Дослідники та правозахисники порівнюють «ВІЛ-дисидентів» (більшість серед яких є ВІЛ-позитивними) з деструктивними культами. Як і в усіх прихильників будь-якої псевдонаукової теорії, їхні погляди сильно різняться. Частина дисидентів вважає ВІЛ та СНІД аферою фармацевтичних компаній, тоді як інша говорить, що вірус просто не виявлений, а всі його фото – підробка. Треті визнають існування СНІДу, але не вважають його смертельним, пропагуючи лікування голодуванням, олією тмину, гомеопатичними препаратами, молитвами, інформаційно-хвильовою терапією, акупунктурою тощо.
На жаль, діяльність подібних груп дає хворим хибну надію, сприяючи «запусканню» хвороби, переходу її на важкі стадії та безконтрольному поширенню вірусу.
Важливий факт: між зараженням ВІЛ та появою перших симптомів (переходом у стадію СНІД) може пройти більше 10 років.
Поширеність ВІЛ у світі.
Межа безпеки/небезпеки
Не дивлячись на поширення інформації, у багатьох людей досі існує несвідомий страх заразитися ВІЛ через побутовий контакт. Це призводить до дискримінації, ізоляції, порушення законних прав громадян на медичний огляд, невідкладну допомогу, отримання освіти тощо.
Запитайте дітей: як вони думають, яким чином передається ВІЛ, СНІД? У яких із нижче перелічених випадків інфікування точно можливе, можливе за певних умов, а коли контакт безпечний?
- Обійми, рукостискання – безпечно;
- Поцілунки, використання одного посуду – безпечно. Поширення вірусу через слину не було підтверджене;
- Годування груддю – ризик передачі вірусу складає до 10-15% та залежить від проходження матір’ю антиретровірусної терапії (АРТ) і тривалості годування;
- Кашель чи нежить – безпечно. ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом;
- Пірсинг, татуювання, лікування зубів – ризик передачі ВІЛ існує, якщо заражені інструменти не стерилізуються або використовуються повторно;
- Використання однієї бритви – при будь-якому пошкодженні шкіри, наприклад, лезом бритви, можлива передача ВІЛ. Тож не рекомендоване спільне використання інструментів для гоління, якщо ті не стерилізуються після кожного використання;
- Статевий акт – безпечно, якщо людина з ВІЛ отримує ефективну антиретровірусну терапію, або за умов правильного використання чоловічих чи жіночих презервативів;
- Укуси комарів та інших комах – безпечно;
- У спортзалах та через спортивне обладнання – безпечно. ВІЛ живе у організмі людини та швидко гине у відкритому середовищі, тож зараження через побутовий контакт чи предмети майже виключене.
Аби мати змогу допомогти людині з ВІЛ, варто проконсультуватися зі спеціалістом із приводу непередбачуваних ситуацій. Наприклад, як поводитися, якщо ВІЛ-інфікований отримає травму, як контактувати з кров’ю, надавати першу допомогу тощо.
Зауважити: не варто використовувати застарілі вирази на кшталт «СНІД – чума ХХ століття». По-перше, даний вислів є дезінформуючим, адже способи зараження чумою та ВІЛ дуже різняться, як і перебіг цих хвороб. По-друге, подібні вирази створюють атмосферу ірраціонального, перебільшеного страху навколо поняття, сприяючи стигматизації та дискримінації хворих.
Як не варто поводитися з людиною, яка має ВІЛ, СНІД
Навчіть дітей основним правилам, яких варто дотримуватися при спілкуванні з ВІЛ-інфікованими.
1. Розголошення ВІЛ-статусу медичним працівником карається обмеженням волі на строк до трьох років, утім, для пересічного громадянина подібних норм не передбачено. Звісно, це не значить, що дізнавшися про хворобу знайомого чи родича ви можете вільно розповідати про неї оточуючим.
Ні в якому разі не розголошуйте ВІЛ-статус без згоди людини. Зважаючи на стигматизацію, все ще поширену в суспільстві, ВІЛ-позитивні люди розкриваються далеко не завжди. Зазвичай, це відбувається, коли особа почуває себе впевнено, усвідомлює, що може не лише відстояти власні права, але й не наразити на осуд близьких.
Важливо розуміти, «навіщо це робиш». Як правило ВІЛ-статус розкривається, коли переслідується певна мета – формування толерантного ставлення або захист прав інших ВІЛ-позитивних людей.
2. Не варто звинувачувати. Ви не можете знати, яким чином людина отримала ВІЛ. Чи була це передача вірусу від матері дитині, переливання крові, або халатність статевого партнера.
3. Не питайте, «як саме відбулося зараження» – виявлення причин нічого не змінить. Можливо, з часом людина сама захоче поділитися, переконавшись у вашій щирості та підтримці, а доти уникайте питань, здатних викликати вину та необхідність виправдовуватися. Це може призвести до взаємного відчуження саме у той момент, коли душевний контакт і розуміння найбільш необхідні людині та можуть зіграти вирішальну роль у його/її самопочутті.
4. Не будуть корисними й надмірна опіка чи постійне нагадування людини, що у нього/неї потенційно смертельна хвороба. Аби не припуститися помилки, спостерігайте за тим, як друг чи родич реагують на вашу турботу.
5. Допомагати важливо, втім, не менш важливо вчасно припинити надання допомоги, особливо якщо хворий впорається і сам. Люди з ВІЛ нерідко переживають із приводу можливої втрати незалежності, тож варто давати відчути себе корисним у побуті чи на роботі.
СНІД у наш час – не вирок. Антиретровірусна терапія допомагає не лише подовжити життя, але й жити настільки ж довго і якісно, як і громадяни, які не мають позитивного ВІЛ-статусу. Отже, до ВІЛ-позитивних людей варто ставитись як до тих, що мають хронічне захворювання. Подібне ставлення знизить сором та вакуум мовчання навколо ВІЛ, дозволить ефективніше поширювати інформацію та виявляти вірус на більш ранніх стадіях.
Джерело: освітній проект “НА УРОК”
