Економія електроенергії підприємствам обходиться недешево. Адже “економки” не можна просто викинути на смітник – їх потрібно правильно упаковувати, зберігати. А ще – заплатити, щоб їх забрали
Люмінесцентні та інші енергозберігальні лампи (економки), які масово використовують усі підприємства, установи та організації, а також у побуті, мають значно більшу світловіддачу (співвідношення між світловим потоком і споживаною потужністю), наприклад, у порівнянні з найбільш поширеними лампами розжарювання (жарівки). Завдяки цьому заміна ламп розжарювання на енергозберігальні, сприяє економії електроенергії.
Проте економки містять важкий небезпечний метал – ртуть, тому відпрацьовані вони належать до класу відходів підвищеної небезпеки. Відтак закон вимагає зберігати їх у відповідних місцях, правильно упаковувати та розміщувати. А ще підприємства зобов’язані вести журнал про відпрацьовані та утилізовані люмінесцентні лампи. За будь-яке порушення підприємство (будь-якої власності) штрафують. Це стосується й звичайних громадян.
Чим небезпечна лампа люмінесцентна?
Люмінесцентна лампа – це скляна трубка, наповнена парами ртуті низького тиску. Коли лампу включено в мережу, атоми ртуті іонізуються потоком електронів, що вилітають із гарячого катода, й у трубці виникає тліючий розряд. Від цього розряди активуються, скидаючи енергію у вигляді випромінювання. Спектр випромінювання ртуті лінійчатий. Він містить кілька яскравих ліній у синьому, фіолетовому й ультрафіолетовому спектрах, неприємних і навіть шкідливих для очей. Тому стінки ламп покриті шаром люмінофора – речовиною, що випромінює блакитне або більш тепле світло, нагадуючи природне освітлення (до речі, такі лампи раніше називали «лампами денного світла»).
Наявність у всіх люмінесцентних лампах 3–5 мг ртуті є їх досить істотним недоліком. Оскільки пари ртуті отруйні, відпрацьовані лампи потрібно здавати на утилізацію.
У процесі утилізації лампи розділяють на складові: скло, металевий цоколь і ртутьвмісний люмінофор. Витягнута з ламп ртуть знешкоджується хімічним способом, а очищені цоколі й бите скло можна використовувати як вторинну сировину, наприклад, для виробництва тротуарної плитки.
Зрозуміло, що для такого складного процесу необхідні спеціальні переробні підприємства. Крім того, потрібно налагодити збирання, облік, зберігання та транспортування цих ламп. Адже тільки уявіть собі: в одній люмінесцентній лампі міститься близько 0,12 г ртуті. А гранична допустима концентрація ртуті в повітрі – 0,01 мг на куб. м. Якщо лампи поб’ються в альтфатері і потім цей вантаж транспортуватимуть усім містом на переробку чи на сміттєзвалище, навколишнє середовище зазнає непоправних збитків. Адже ртуть нікуди не зникає, цей важкий метал не розкладається.
Як же ці завдання розв’язують в Україні?
