Унікальність території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника – у розмаїтті природних систем Поліського краю. Серед них особливе значення мають водні об’єкти, адже вода є головним фактором, що визначає середовище і, відповідно, рослинний і тваринний світ

Водні об’єкти Чорнобильського заповідника дуже різноманітні. Це й розгалужена мережа річок, струмків, й озера, великі площі водно-болотних угідь, меліоративні канали, ставки та північно-західний відріг Київського водосховища.

Враховуючи специфіку території заповідника, який охоплює всю зону відчуження, окрім так званої «десятки» (територія ЧАЕС, зона поводження з радіоактивними відходами, м. Чорнобиль), давати характеристику водним об’єктам можна тільки в комплексі всієї зони відчуження.

 

Загальна характеристика

Загальна площа поверхневих вод – понад 20 тис. га, що становить десяту частину території заповідника. Довжина річкової мережі – 260 км, з яких 60 км – річка Прип’ять. Довжина меліоративних каналів – понад 160 кілометрів.

Територією заповідника протікає вісім річок: Прип’ять, Уж, Сахан, Ілля, Брагінка, Несвіч, Вересня, Грезля. Більшість малих річок – притоки Прип’яті або Ужа. Річка Брагінка впадає у Київське водосховище. Усі вони підживлюються багатьма струмками.

Водна система зони відчуження впродовж багатьох десятиліть зазнала великих змін. Ці зміни відбувалися вже з кінця XIX ст., коли розпочався процес меліорації заболочених територій. До аварії 1986 року майже половина території була покрита мережею дренажних каналів. На землях сільськогосподарського призначення створили понад десяток розгалужених меліоративних систем. У багатьох місцях розробляли торф. З часом обслуговування таких штучних водних систем через їхню невисоку ефективність було припинено. Канали на 80% позаростали та замулилися, стан 27 гідротехнічних споруд постійно погіршувався. Проблема існування старих гідромеліоративних систем на території заповідника – одна з найгостріших, адже це призводить до нестабільності в екосистемі території.

Зараз найбільшими є ризики міграції радіонуклідів не водним, а повітряним шляхом – через дим від лісових пожеж, які все частіше виникають у зоні відчуження

Річка Прип’ять

Найбільшим об’єктом за площею водного басейну та довжиною є права притока Дніпра – річка Прип’ять, яка впадає у Київське водосховище. Вона умовно поділяє зону відчуження на дві частини: ліво- та правобережну.

Прип’ять завжди була чистою річкою. «Жовто-коричнева, як міцний чай, який настоявся на болотних травах і очереті Пінських боліт, вона була прозорою й смачною, а вже для самоварів чорнобильці намагалися брати тільки річкову воду». Таку характеристику Прип’яті дають до 1986 р. Чистими були всі річки на території нинішньої зони відчуження, адже навколо – жодного великого промислового підприємства, яке б скидало відходи.

Під час будівництва атомної електростанції природне русло Прип’яті змінили. 1977 року було споруджено величезний штучний об’єкт – став-охолоджувач ЧАЕС, площею 22 км². Рівень води ставу (на 4 – 6 м вище за рівень Прип’яті!) штучно підтримувала потужна насосна станція. Зараз ця водойма виведена з експлуатації, а на її місці утворилися заплавні водно-болотні угіддя. Вони стали привабливим місцем для диких тварин. Заростання травою та чагарниками осушеної частини, поява численних острівців створили для них чудові захисні умови. Кількість тварин водно-болотного комплексу – птахів, риб, ссавців, плазунів та амфібій – постійно збільшується.

 

Ситуація після аварії

Після аварії на ЧАЕС управління водними об’єктами зони відчуження набуло вагомого значення, адже річки стали основним шляхом транспортування радіоактивних речовин у Прип’ять та Дніпро. Щоб запобігти цьому, було розпочато масштабне будівництво захисних гідротехнічних споруд – дамб та перемичок. На Прип’яті було перегороджено кілька стариць та затонів. У руслі, на дні, створили спеціальні пастки. Деякі річки, зокрема Сахан, Ілля, Брагінка, багато струмків були перекриті спеціальними фільтраційними дамбами. Загалом зведено 136 водоохоронних об’єктів. Перед дамбами утворилися різні за площею водні дзеркала.

Для запобігання виносу радіонуклідів через водні потоки штучно понижували рівень води з метою осушення. На сухих ділянках радіонукліди «завмирали», тобто втрачали екологічну мобільність. Станом на сьогодні фахівці відзначають, що ризики міграції радіонуклідів водними шляхами зменшились у рази. Ефективність використання гідротехнічних споруд у даній якості багатьма спеціалістами ставиться під сумнів, адже в результаті підвищилася пожежонебезпечність сухих ділянок. На думку фахівців, зараз найбільшими є ризики міграції радіонуклідів повітряним шляхом через дим від лісових пожеж, які все частіше виникають у зоні відчуження.

Розв’язання питання доцільності існування гідромеліоративних систем є одним з основних, що стоять перед фахівцями заповідника, іншими організаціями й підприємствами системи Державного агентства зони відчуження та науковими установами. До співпраці залучаються й міжнародні організації. Зокрема, у рамках проекту iCLEAR цю проблему розглядають фахівці з Великої Британії. На сьогодні гідромеліоративна мережа – це terra incognita. Вона потребує комплексних досліджень.

 

Біорозмаїття заповідника

Водні об’єкти відіграють величезну роль у формуванні біорозмаїття Чорнобильського заповідника. Річки, озера та водно-болотні угіддя – один із найбільших пташиних міграційних шляхів України, Білорусі та всієї Європи. Пернаті використовують ці території як зупинку на своєму шляху до місць зимівлі або гніздування. За сезон тут пролітає 30 – 50 тис. гусей, 150 – 200 тис. качкоподібних, до 1,5 млн інших птахів. Зафіксовано багато колоній лелекоподібних, сивкоподібних, гусеподібних, пеліканоподібних та інших птахів. Величезні водно-болотні площі в пониззі Прип’яті та верхів’ях Київського водосховища з численними островами, заростями очерету, верби та іншої навколоводної рослинності ще малодосліджені, адже вивчення птахів – досить складний процес.

Над поверхнею річок та озер полюють на комах кажани, в тому числі – вечірниця велика, яка занесена до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Мешканцями водно-болотних угідь є: гризуни – бобер річковий та ондатра; хижі – річкова видра та американська норка; амфібії – тритон звичайний, тритон гребінчастий, жерлянка червоночеревна, часничниця звичайна, ропуха звичайна, ропуха зелена, квакша звичайна, жаба ставкова, жаба озерна, жаба гостроморда, жаба травна. Плазуни представлені  болотяною черепахою.

Доведено наявність у Чорнобильському заповіднику 51 виду риб. Більшість із них – мешканці річки Прип’ять, навколоприп’ятських водно-болотних угідь та верхів’я Київського водосховища, які є багатими нерестовищами та місцями нагулу риби. Найвідоміші: щука, плітка, окунь, лящ, язь, краснопірка, густера, чехоня, судак, карась сріблястий, сом європейський, сазан, підуст.

Риба більшості водойм Чорнобильського заповідника – радіоактивно забруднена. Її ступінь забруднення залежить, в основному, від рівня забруднення водойми проживання. Найбільш брудна риба – у замкнутих водоймах десятикілометрової зони на території «північного» сліду радіоактивних випадів: озера Глибоке, Вершина, Далеке. Перевищення допустимих рівнів вмісту радіонуклідів у рибі тут може сягати десятки разів. Брудна риба – у ставку-охолоджувачі ЧАЕС. За даними останніх років, перевищення допустимих рівнів радіонуклідів у рибі річки Прип’ять становить 3 – 10 разів. Радіоекологами описаний ряд закономірностей накопичення радіонуклідів у рибі. Наприклад, у хижих рибах спостерігається більший вміст цезію (137), ніж у мирних.

 

За даними останніх років, перевищення допустимих рівнів радіонуклідів у рибі річки Прип’ять становить 3 – 10 разів

 

Більшість водних об’єктів зони відчуження не зберегли свого природного стану. Але на сьогодні, зі зменшенням впливу людини на природу, утворилися певною мірою стабільні екосистеми. Це – важливі території для збереження популяцій рідкісних видів рослин і тварин. Вони відіграють важливу роль у відтворенні біологічного розмаїття України та Європи загалом.

Водні об’єкти, як і ліси, є візитівкою Чорнобильського заповідника. Їх вивчення та збереження сприятиме відновленню території до стану гармонійних природних комплексів, притаманних українському Поліссю.

 

Автор висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу заступнику начальника інформаційного науково-аналітичного відділу ДСП «Екоцентр» Сергію Обрізану.

Станіслав ГУМЕНЮК, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник